РОЗДІЛ 2.
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧБОВОГО ПРОЦЕСУ ШЕСТИЛІТОК
2.1. Специфіка індивідуалізації учіння в організованій системі навчання
Проблема індивідуалізації учбового процесу є однією із центральних у педагогіці і психології. Ще раз нагадаємо, що індивідуалізація учбового процесу - це така організація учбової діяльності дитини, за якої при підборі способів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень їх розвитку і здібностей до навчання. Зрозуміло, що проблема індивідуалізації за назвою пов'язана з індивідуальними особливостями кожного окремого учня і з особливостями його взаємодії з навколишнім світом, вона відбувається через налаштованість індивідуального підходу на кожного учня в навчально-виховному процесі через різні форми роботи педагога з дітьми. Важливо, щоб до процесу індивідуалізації навчально-виховного процесу залучалися сім'я і шкільний психолог.
Принципове значення має уявлення про особливості індивідуалізації учбового процесу шестиліток. Тому необхідно було врахувати специфіку цього етапу онтогенезу. Детальна характеристика цього віку зроблена в розділі 1. У цьому параграфі ми зупинимося на розгляді дуже важливого аспекту, який має вирішальне значення на початку шкільного навчання - готовності дітей до школи.
Як показали дослідження, розвиток готовності дитини шестирічного віку до учбової діяльності зумовлюється цілою низкою різноманітних детермінант соціального й особистісного характеру (Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Л.В.Замков, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін, С.Л.Коробко, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, О.В.Скрипченко, В.В.Рєпкін та ін.). Цей складний феномен трактується як сукупність морфофізіологічних і психологічних особливостей дитини дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до системного організованого шкільного навчання. Готовність до школи зумовлена дозріванням організму дитини, зокрема її нервової системи, ступенем сформованості особистості, рівнем розвитку психічних процесів (сприймання, уваги, пам'яті, мислення) тощо [2; 8; 27; 49; 89; 194; 197; 198; 218; 220]. За основу готовності до навчання у школі береться деякий базис розвитку, без якого дитина не зможе успішно вчитися у школі. Фактично роботи з питань психологічної готовності спираються на класичні положення, що навчання іде слідом за розвитком, оскільки визнається, що не можна розпочинати навчання, якщо немає певного рівня психічного розвитку дитини [100; 101; 102].
Розглянемо зміст понять "готовність до шкільного навчання" і близьких до нього термінів ("шкільна зрілість", "інтелектуальна зрілість" та ін.). Аналіз психологічної літератури дає підстави констатувати, що терміни "готовність до шкільного навчання" і "шкільна зрілість" здебільшого використовуються синонімічно. Деякі дослідники підкреслюють, що при розгляді шкільної зрілості необхідно робити акцент на психофізіологічні аспекти дозрівання організму дитини до школи, хоча як найважливіші сюди включають такі компоненти, як мотиваційну, вольову, розумову, комунікативну й мовну готовність [2; 8].
Поняття шкільної зрілості традиційно трактується як оволодіння уміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками. Водночас більш широке розуміння поняття "шкільна зрілість" включає не тільки досягнення дитиною такого рівня розвитку, коли вона стає здатною брати участь у шкільному навчанні, а й суму всіх психофізіологічних, вікових, психосоціальних та інших складових. У якості компонентів готовності до навчання здебільшого виділяють розумовий, соціальний та емоційний компоненти [14; 21; 52; 90; 98; 125; 186].
Інтелектуальну зрілість розглядають як диференційоване сприймання (перцептивна зрілість), що включає відокремлення фігури з фону, концентрацію уваги, аналітичне мислення, яке виражає здібності і розуміння основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування, вміння відтворювати зразок, розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Таким чином розуміння інтелектуальної зрілості відображає функціональне дозрівання структур головного мозку [51; 92; 108; 139].
Емоційна зрілість - це зменшення імпульсивних реакцій і можливість довший час виконувати не зовсім цікаве завдання.
До соціальної зрілості відноситься потреба дитини у спілкуванні з однолітками і вміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячих груп, а також виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.
У роботах Л.І.Божович визначається декілька чинників психічного розвитку дитини, які найбільш суттєво впливають на успішність навчання у школі. Серед них - певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви учіння, значний розвиток довільної поведінки та інтелектуальної сфери. Основним критерієм готовності до школи вчена називає новоутворення "внутрішньої позиції школяра", яка є сплавом пізнавальної потреби і потреби у спілкуванні з дорослими на новому рівні [25; 26].
Л.І.Божович вказувала, що готовність до навчання у школі складається із певного рівня розвитку мислительної діяльності, пізнавальних процесів, готовності до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності і до соціальної позиції школяра, сформулювала вимоги до першокласників, які стосувалися на той час семилітніх дітей. Але приблизно такі ж вимоги стоять і перед шестилітками, які повинні ходити до школи, займатися тими предметами, які визначені шкільною програмою, робити на уроці те, що вимагає вчитель, виконувати шкільний режим, підкорятися шкільним правилам поведінки, добиватися доброго засвоєння знань передбачених програмою. Вчена вичленовує психічні новоутворення, які необхідні дитині при вступі до школи: певний рівень пізнавальних інтересів; готовність до зміни соціальної позиції; бажання вчитися; має виникнути опосередкована мотивація; внутрішні етичні інстанції; самооцінка [25].
Д.Б.Ельконін вважав, що на готовність дитини
- Киев+380960830922