РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Об'єкти досліджень: характеристика груп хворих
Контрольну групу здорових людей склали 50 осіб-добровольців – донорів з
Кримської республіканської станції переливання крові.
Для дослідження сироваткової активності протеїназ-інгібіторної системи і
стійкості сироваткового IgG до трипсинового гідролізу об'єктом досліджень були
вибрані хворі з онкопатологією шлунка, котрі проходять дослідження і лікування
в Кримському республіканському клінічному онкологічному диспансері. В основну
групу досліджень були включені 94 первинних хворих на РШ, серед яких, – 44
жінки (47%) і 50 чоловіків (53%); за локалізацією пухлини в шлунку: антральний
відділ – 28 хворих (30%), тіло – 59 (63%), кардіальний і субкардіальний відділи
– 5 (5%) і 2 пацієнти (2%) з поширенням пухлини на антральну частину і тіло.
Гістологічні дослідження біопсії показали, що у 80% досліджених випадків РШ
пухлинні клітини відносилися до аденокарциноми. Забір крові для дослідження
активності протеїназ-інгібіторної системи і глікозилювання проводився у них
натщесерце, з периферичної вени, напередодні проведення хірургічної операції, в
7–9 годин ранку. Після постановки завершального діагнозу хворі були розподілені
на дві групи. До першої (45 осіб) увійшли пацієнти з РШ, котрі не мають ознак
віддаленого метастазування, і згідно Міжнародної клінічної класифікації по TNM
відносилися до наступних категорій досліджуваних: з 1-ою стадією (T1N0M0,
T2N0M0) – 4 пацієнти, з 2-ою стадією (T2N1M0, T3N0M0) – 15 пацієнтів, з 3-ю
стадією (T3NхM0, T3N1M0, T3N2M0, T4N0M0) – 19 пацієнтів і 7 хворих з 4-ою
стадією (1 – T4N0M0; 2 – T4N1M0; 3 – T4N2M0; 1 – T4N3M0). Друга група
складалася з 49 осіб, до неї увійшли пацієнти з 4-ою стадією розвитку
захворювання з ознаками віддаленого метастазування: 10 хворих T3N1M1, 11 –
T3N2M1, 3 – T3N3M1, 11 – T4N1M1, 9 – T4N2M1 і 5 – T4N3M1. Середній рівень
глюкози в сироватці крові у хворих на РШ за даними лабораторії Кримського
республіканського клінічного онкологічного диспансеру склав 7,2±0,8 ммоль/л при
його нормі у здорових людей 3,3-5,5 ммоль/л.
У сферу наших досліджень були включені також два пацієнти з рідкісною формою
доброякісної пухлини – лейоміомою шлунка, а також п'ять хворих з рецидивами
РШ.
Результати глікозилювання IgG і трипсинового гідролізу враховували в порівнянні
з результатами контролю – поліклональною фракцією IgG, виділеною з суміші
сироваток крові п'ятдесяти здорових людей.
Наступна серія досліджень включала 60 хворих на ММ, котрі проходять лікування у
відділенні гематології Кримського республіканського клінічного онкологічного
диспансеру. Дослідження активності протеїназ-інгібіторної системи проводилося у
20 хворих на ММ; у 40 пацієнтів з ММ (29 хворих з парапротеїном класу IgG і 11
– класу IgA) визначали глікозилювання парапаротеїнів і їх поведінку в
електричному полі. Всі пацієнти мали класичні прояви мієломи: гіперпротеїнемія,
протеїнурія, остеодеструкція, висока ШОЕ і плазмоцитоз. Проби крові бралися
натщесерце з периферичної вени, в першу добу надходження в клініку. У
дослідження не включалися хворі з супутньою патологією, щоб виключити інші
чинники, що впливають на імунну систему.
Діагноз ММ підтверджувався виявленням нами в біологічній рідині методом
електрофорезу та імуноелектрофорезу в гелі агару [189] характерного для ММ
М-градієнта. Гель агару (1,3%) готувався на 0,103 М трис-боратному буферному
розчині, pH=9,2. Як контроль використовували сироватку крові здорової людини і
хворого на множинну мієлому з вираженою парапротеїнемією.
Для аналізу впливу гіперглікемії і некрозу тканин на глікозилювання IgG були
досліджені 10 хворих на ЦД 2-го типу без ознак гострої коронарної патології,
п'ять хворих на ІМ з характерним “інфарктним” зубцем Q у поєднанні з ЦД 2 типу
(ІМ+ЦД) і 5 хворих на ІМ без порушень вуглеводного обміну. Хворі на ЦД з ІМ і
без такого істотно не розрізнялися за основними характеристиками діабету
(тривалості, ступенем тяжкості, типои цукрознижувальної терапії, що
проводиться). Хворі на ІМ з і без ЦД також були зіставлені за основними
початковими характеристиками інфаркту. Всім пацієнтам проводилося стандартне
клінічне, лабораторне і інструментальне обстеження. Діагноз ІМ і ЦД ставився на
підставі критеріїв ВООЗ [190, 191]. У дослідження не включалися особи з
наявністю супутньої патології, здатної вплинути на стан імунної системи
(інфекційні і запальні захворювання, пухлини тощо).
Забір крові для дослідження проводився з периферичної вени хворих натщесерце, в
7–9 годин ранку. У хворих на ЦД без ІМ кров для дослідження бралася одноразово,
у хворих на ІМ – на 1-у і 7-у добу від початку захворювання.
Всі дослідження проводилися за згодою хворих, відбори проб здійснювалися під
безпосереднім контролем лікуючих лікарів.
2.2. Методи вивчення стану протеїназ-інгібіторної системи
Загальну трипсиноподібну активність (ТПА) сироватки крові, що є сумарною
активністю трипсиноподібних серинових протеїназ, що містяться в ній, визначали
за швидкістю розщеплювання етилового для N-альфа-бензоїл-L-аргініну ефіру
(БАЕЕ), реєструючи приріст оптичної щільності при 253 нм [192].
Оцінка активності сироваткових еластазоподібних протеїназ (ЕПА) проводилася за
гідролізом субстрату N-бутилоксикарбоніл-L-аланін-n-нітрофенілового ефіру
(БАНЕ), кінетику розщеплювання якого визначали за приростом екстинкції при
347,5 нм [193].
Антитриптичну активність сироватки крові вивчали за методом, основаним на
пригніченні інгібіторами, що містяться в сироватці крові (перш за все ААТ),
активності трипсину, залишкові значення якої вимірювали за розщеплюванням БАЕЕ;
активність А
- Киев+380960830922