РОЗДІЛ 2
ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА
ТЕРИТОРІЯХ, ЩО ЗАЗНАЛИ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ
ПОСТРАЖДАЛИХ ГРОМАДЯН
2.1. Організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки на
територіях, що зазнали радіоактивного забруднення
Особливого значення набуває система управління в умовах ризику і кризи. До неї
включається багато спеціалізованих установ, у тому числі з надзвичайних
ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих, аварій, катастроф. Така система
покликана проводити превентивну політику, що охоплює різноманітні заходи:
аналіз, стан справ, інформацію, контроль за дотриманням встановлених
стандартів, усунення початкових кризових явищ. Заходи протидії виникненню
надзвичайної ситуації повинні базуватися на науково обгрунтованій концепції,
сполучаючи стратегію і тактику, дії триваючого характеру і швидкого
реагування.
Відповідно до КУ та міжнародних зобов’язань у сфері ядерної та радіаційної
безпеки Україна спрямовує зусилля на забезпечення захисту людини та довкілля
від радіаційного впливу, спричиненого використанням ядерної енергії та джерел
іонізуючого випромінювання. Основним механізмом забезпечення такого захисту є
державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, яке здійснюється шляхом
створення нормативно-правової бази, функціонування органів державного
регулювання ядерної безпеки з відповідними повноваженнями та ресурсним
забезпеченням, впровадження дозволеного принципу регулювання використання
ядерної енергії у мирній діяльності, нагляду за веденням дозволеної діяльності,
державної експертизи ядерної та радіаційної безпеки, державного контролю за
дотриманням режиму нерозповсюдження ядерної зброї, функціонування систем
аварійного планування та кризової готовності [97, с. 43].
Разом з тим, слід відзначити, що превентивні заходи, далеко не завжди дієво
вберігають від надзвичайних ситуацій. Свою роль тут відіграє недостатність
знань, помилки у практичній діяльності, прорахунки в організації справи. Саме
тому важливого значення набувають продумані і ефективні заходи з ліквідації
кризи. Реальна небезпека вимагає негайних дій, які повинні локалізувати і
послабити надзвичайну ситуацію. Труднощі ускладнюються тим, що стандартні
рішення, стереотипи поведінки вже не допомагають і потрібно шукати неординарних
шляхів їх вирішення. При цьому, як правило, мова йде про мобілізацію всіх
можливих сил і засобів, і тому відсутність часу для обдумування і співставлення
можливих варіантів, не треба наперед вважати виправданням помилок або
зволікання. Це суворий іспит для системи управління і управлінців.
Після того, як надзвичайна ситуація нормалізується, на перший план виступає
задача ліквідації наслідків кризи. Тут можна виділити проблеми, які повинні
бути вирішені у першу чергу, і проблеми, вирішення яких вимагатиме значних
зусиль на багато років. Відновлення порядку стабільності в багатьох випадках
залежить від економічних, соціальних і інших рішень, які передбачають величезні
видатки держави, а то і фінансування з боку міжнародного співтовариства
вцілому. Система управління в умовах ризику і кризи зберігається до досягнення
намічених цілей. Інколи – і про це говорить приклад катастроф, в тому числі
Чорнобильської, мається на увазі багато десятиліть [98, с. 7].
Слід відзначити, що вплив Чорнобильської катастрофи відразу відчули на собі й
західноєвропейські країни. Оперативні дії їх урядів звели до мінімуму негативні
для населення наслідки. Багато фахівців, державних інституцій зарубіжних країн
неодноразово зверталися до відповідних відомств СРСР з пропозиціями про надання
допомоги, але найчастіше одержували відмову і взагалі будь-яка інформація
стосовно аварії була засекречена [99, с.с. 89, 139, 147].
Як уже зазначалось, екстремальні умови вимагають від управлінських кадрів
більшої компетенції, ніж у звичайних обставинах. У результаті багато дій щодо
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, пов’язаних насамперед із
своєчасною і ефективною евакуацією населення, яке постраждало, не були
реалізовані в оптимальному варіанті.
Суттєво і те, що неадекватність сприйняття управлінськими структурами та
фахівцями різного рівня державних органів управління міри актуальності
соціальних і соціально-психологічних проблем щодо ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС викликала певні труднощі в практичних діях. Водночас центральними
органами влади робилося все для того, щоб позбавити світову громадськість
правдивої інформації про катастрофу. Переважна більшість документів того часу
мали грифи “таємно”, “цілком таємно”, “окрема папка”. Лише на початку 90-х
років розпочалося поступове розсекречення матеріалів, що дало змогу запровадити
їх до наукового вжитку. Правдива інформація про радіаційний стан після
катастрофи ретельно приховувалася від журналістів, урядів інших держав,
представників МАГАТЕ, широкої світової громадськості.
У постанові Ради міністрів СРСР “Про план будівництва і введення в дію атомних
електростанцій на 1996-1975 рр.”, прийнятій у вересні 1966 р. [100],
передбачалося введення в експлуатацію у 1974-1975 рр. поблизу с. Копачі
Чорнобильського району на Київщині двох реакторів потужністю по 1000 МВт. У
подальшому ці плани було відкореговано, і перший реактор введено в експлуатацію
у серпні 1977, а другий – у листопаді 1978 р. У ході будівництва другої черги
АЕС, третій і четвертий енергоблоки стали до ладу відповідно 1981 та 1983 рр.
Це поставило Чорнобильську АЕС в один ряд з найпотужнішими у світі станціями
“Фукусіма” (Японія) та “Боже” (Франція).
У зв’язку з ката
- Киев+380960830922