РОЗДІЛ 2. Історичні передумови написання твору Ібн Теймійї «Вірна відповідь»
Розвиток ісламської антихристиянської полемічної літератури у ІХ–ХІІ ст.
Аналіз твору Ібн Теймійї «Вірна відповідь» та його розуміння неможливі поза
загальним контекстом розвитку антихристиянського полемічного жанру та тих
історичних факторів, умов, які визначали виникнення антихристиянських творів
починаючи з ІХ століття.
Як зазначає О.М. Медушевська, історичні умови вивчаються джерелознавцями в
різних аспектах, особливо перспективним є вивчення еволюції певних видів
джерел. Цілком очевидно, що без вивчення такого аспекту неможна вирішити
питання новизни, унікальності, або, навпаки, типологічності досліджуваного
джерела [90, 49].
До цього часу в арабістиці майже не було спроб класифікації полемічної
літератури та створення періодизації її розвитку. Навіть у таких узагальнюючих
роботах, які належать Е. Фрітшу, А. Буамамі та А. аш-Шарфі, дослідники
обмежуються лише короткими біографічними даними про полемістів та спробами
поєднання їхніх творів на основі головних аргументів, що висувалися проти
християнства. Поодинока спроба систематизації, зроблена Г.С. Рейнолдсом у його
монографії, присвяченій твору Абу ‘Іси ал-Варрака, охоплювала лише трактати,
написані авторами-мутазилітами.
Умовність будь-якої класифікації та періодизації такого достатньо аморфного
жанру є зрозумілою. Однак, на нашу думку, подібний аналіз є необхідним для
розуміння особливостей цієї групи творів.
В основу наступної класифікації покладено принцип домінуючого напряму критики,
який простежується в конкретних полемічних трактатах:
1. Твори раціонально-схоластичного напряму належать переважно представникам
мутазилітської школи мусульманського богослов’я. Головна увага у критиці
християнства приділялася логічному аналізу догматичної системи. Саме тому
представники цього напряму у своїх роботах практично не спиралися ані на Коран,
ані на священні книги християнства. Їхня критика відрізняється схоластичністю
та опорою на категорії здорового глузду в оцінці одкровення.
2. Твори текстологічного напряму присвячені аналізу джерел християнства – його
священних книг. Головне своє завдання полемісти бачили у пошуку суперечностей,
які б доводили небожественне походження Євангелія та Старого Заповіту, а також
наявність у цих книгах змінених частин. З іншого боку велися пошуки саме тих
частин текстів (висловів, дій Ісуса Христа чи пророків), які свідчили на
користь ісламу.
3. Твори історіографічного напряму критики християнства об’єднує близькість до
реалій живої полеміки та діалогу, який так чи інакше проходив у середньовічному
арабо-мусульманському суспільстві. На відміну від інших, автори цього напряму
згадують, які саме обставини спонукали їх до написання творів. Більшість
трактатів цієї групи виникали як відповіді на антимусульманські полемічні твори
християн або як критика християнства через аналіз християнських книг,
присвячених історії чи догматиці.
Треба також зазначити, що окрім спеціально-полемічних, існує велика кількість
богословських, літературних, філософських, а також філологічних середньовічних
арабських творів, що містять окремі частини, присвячені критиці християнства.
Ця група дозволяє розширити та доповнити уявлення про образ християнина в
мусульманській свідомості в епоху Середньовіччя та оцінити масштаби
ісламо-християнської полеміки.
Відповідно, безпосередньо пов’язаною з класифікацією є періодизація розвитку
полемічної літератури.
Дуже важко історично якимось чином прив’язати виникнення цього жанру до певного
періоду чи факту. Вочевидь, цей процес був визначений трьома факторами:
1) становленням богословської системи ісламу, завершення формування традиції
(Сунни);
2) виникненням арабськомовного наукового простору на базі грецького та
сирійського спадку та розвитком мусульманської науки;
3) демографічними змінами на території Близького Сходу.
На першому етапі іслам просувався пасіонарністю та вірою його адептів,
замкнених у межах новоствореної парадигми сприйняття світу. Однак, із
розширенням арабських завоювань, а, головне, із закріпленням мусульман на нових
територіях, іслам зіткнувся з необхідністю переробити напрацьовані
попередниками наукові досягнення та філософські концепції. Цей процес тривав у
другій половині VII та VIII століття. Його піком стала мутазилітська «міхна»
початку ІХ століття.
З іншого боку, на першому етапі існування ісламу на територіях, які раніше
входили до складу Візантійської імперії, християни цілком природно складали
релігійну більшість, яка зберігалася тривалий час за рахунок відносної
толерантності початкового ісламу. Із посиленням процесу ісламізації Близького
Сходу під впливом різних обставин та з виходом мусульманського богослов’я
зокрема та науки взагалі на рівень тогочасної філософсько-богословської думки,
християни втрачають ту перевагу в полеміці, яку вони мали до цього за рахунок
освіченості та більшої методологічної підготованості.
Однак початковий етап антихристиянської полеміки ще не можна вважати повністю
ісламським.
По-перше, величезний внесок у критику християнства на першому етапі зробили
навернені в іслам християни. Саме вони вивели ісламську полеміку за рамки
звинувачень, обмежених Кораном та традицією, на рівень залучення до полеміки
священних книг християнства, інформації про реалії їх догматичної, обрядової та
конфесіональної систем, тобто на рівень фактологічного та текстологічного
обґрунтування.
Як зазначає Д. Томас, немає підстав вважати, що мусульмани, окрім навернених,
могли отримувати знання про християнські вірування тими мовами, якими вони були
сформульовані. До
- Киев+380960830922