РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ: ФІЛОСОФСЬКО-ІСТОРИЧНИЙ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ
АНАЛІЗ
2.1. Особливості інтеграційних процесів в історії людства
Історичний процес людства історики та філософи, починаючи з часів античності,
намагалися виразити у вигляді певних узагальнень, використовуючи для цього
відповідні поняття. Динаміку розвитку людства відображено в таких поняттях як
“суспільно-економічні формації” (К. Маркс), “культура” (О. Шпенглер),
“цивілізація” (А. Тойнбі), “культурно-історичні типи” (М. Данилевський). Але,
використовуючи ці, вже сформовані поняття, важко адекватно відобразити сучасний
етап розвитку світової спільноти – етап глобалізації. Ні теорія
суспільно-економічних формацій, ні культурологічний та цивілізаційний підходи
до розуміння історичного розвитку світової спільноти не можуть бути застосовані
при аналізі її динаміки, оскільки розвиток світової спільноти все більшими
темпами веде до утворення єдиного глобального світу, який проявляється в
єдності розмаїття культур.
Щоб зрозуміти механізм переростання інтеграційних процесів у історії людства в
глобалізацію, яка привела до формування феномену “світової спільноти”,
необхідно на основі принципу співпадання історичного й логічного виділити
основні етапи інтеграції людства.
Як правило, дослідники зображують історичний процес як поступальну зміну
наступних станів суспільства: дикість – варварство – цивілізація. У такій
періодизації увага акцентується на якісних параметрах суспільного розвитку, але
не враховує динаміку розвитку інтеграційних процесів і не дає можливості
осмислити сучасний етап людської історії, що призвів до усвідомлення ним себе
як єдності – світової спільноти. Цей новий феномен слід розглядати як
багатоаспектний об’єктивно-історичний процес, який має глибоке історичне
коріння та є певною характеристикою суспільства, що переживає суттєві
трансформації у третьому тисячолітті.
Зародившись на певній обмеженій території, первісні люди поступово розширюють
межі свого розселення. У час появи і в перші тисячоліття існування сучасних
людей – homo sapiens – ними були освоєні майже всі континенти (крім Антарктиди)
та багато архіпелагів у Тихому океані. Швидкість переміщення людей в архаїчну
епоху відповідала швидкості ходи людини, тобто становила біля 30 км на добу
[158, c. 466]. Племена значною мірою розвивалися незалежно один від одного, а
різноманітність географічних умов привела до появи суттєвих особливостей у
способах добування засобів для життя, типу знарядь праці, характеру помешкань,
типу одягу і т. д., тобто способу життя, більше того, до деяких зовнішніх
відмінностей у фізичному типі (расові відмінності). У різних кліматичних
регіонах Землі виникали різні раси, які стали усвідомлювати себе як спільність,
що самозародилася. Але оскільки окремі общини були розкидані на величезних
територіях, майже не зв’язаних між собою, тому про великі територіальні
спільності – локальні цивілізації говорити не доводиться, формуються лише
передумови для їх виникнення.
Але якщо на початку всесвітньої історії переважали диференційні процеси,
зв’язані з процесом розселення первісного людства на планеті в ході освоєння
різними групами нових, придатних для життя просторів, то починаючи з періоду
“неолітичної революції”, коли відбувається перехід від споживаючого типу
господарства (збиральництво та полювання) до виробляючого (землеробство та
скотарство), інтеграційні процеси починають домінувати над диференційними. У
цей період починається формування економічних, суспільних,
культурно-інформаційних, демографічних, територіально-поселенських та будь-яких
інших передумов переходу до цивілізації, а відтак – і самого цивілізаційного
процесу, який охоплює приблизно десять останніх тисячоліть. У період неоліту
досить швидко людина поширюється на всій поверхні Землі, за винятком
Антарктиди. Змінюється швидкість руху – у традиційній фазі вона визначається
галопом коня або добовим пробігом парусного корабля і досягає 150 км на добу
[158, c. 468].
Завершується неолітична революція формуванням держав (VII-III тис. років до
н.е.) і, як показують археологічні розкопки у верхів’ях Тигру та Євфрату, саме
в цей період виникли перші поселення міського типу, де проживали не тільки
землероби, але й ремісники, купці, воїни. За досить короткий час в історії
з’являються різні форми поділу праці, надлишок продуктів, що дає можливість
зайнятися обміном товарами та торгівлею. Тоді ж виникають інститути приватної
власності та держави з усіма її атрибутами: верховна влада, різні форми
морального та силового впливу на членів суспільства. У цей період посилюється
соціалізація людини, пов’язана з удосконаленням матеріальної і духовної
культури. Перехід до осілого способу життя змінив не тільки умови існування
людей та трудову діяльність, але й суспільні відносини та світогляд загалом.
Саме у цей час формуються як міфологічний, так і релігійний типи світогляду.
З розгортанням цивілізаційного процесу інтеграційні тенденції починають
урівноважувати процеси диференціації, які переважали раніше, а потім і
домінувати над ними. На першому етапі інтеграції, що відповідає відрізку часу
від “неолітичної революції” до появи перших цивілізацій, тенденції до
диференціації ще дуже сильні, тоді як інтеграційні процеси тільки починають
розгортатися. Диференціація відбувається не лише внаслідок розселення і
просторового відриву одних груп людей від інших, а й завдяки формуванню
цивілізаційних центрів, серед яких П. Тейяр де Шарден виділяє Центральну
Америку з цивілізацією Майя, Півд
- Киев+380960830922