РОЗДІЛ III
Шляхи оптимізації функціонування національної самосвідомості як чинника
державотворення в Україні
У цьому розділі дисертаційного дослідження проаналізуємо розвиток
самосвідомості української нації, спробуємо виявити в ньому універсальні та
особливі риси, а також віднайти основні причини деформованого стану
національної самосвідомості у сучасній Україні. На основі цього виділимо
основні напрями і детермінанти оптимізації національної самосвідомості як
чинника державотворення в Україні.
3.1. Загальне і особливе у формуванні національної самосвідомості української
спільноти
Соціокультурна, політична і моральна атмосфера у сучасній Україні
характеризується значною нестабільністю, відсутністю ясного бачення перспектив
розвитку. В наявності системна криза суспільства, поглиблення соціального
розшарування і зубожіння народних мас. Втрата моральних, політичних,
ідеологічних орієнтирів призводить до духовного зубожіння різних верств
суспільства. Про це свідчить велика кількість досліджень, що проведена останнім
часом. Досить широку характеристику кризових явищ у сучасному суспільстві
знаходимо у А.Безансона [9], І.Гавриленко [33], О.Донченко [50], В.Каспрука
[64], Л.Кривеги [75], Ж.Лиотара [88], Я.Любивого [92], М.Павловського [117],
В.Томалинцева [161] та інших.
Ідейна дезорієнтація стала масовим явищем, особливо в молодіжному середовищі.
Про це свідчить широкомасштабне розповсюдження збайдужілого ставлення до
суспільного життя, а також прогресування таких тяжких соціальних вад як
наркоманія, пияцтво. За останній час зросла питома вага самогубств, що без
сумніву теж є наслідком кризового стану суспільної свідомості.
Не радісну картину доповнює демографічна ситуація на Україні, що
характеризується не лише депопуляцією, а й змінами у якості життя. Цю ситуацію
нині справедливо кваліфікують як одну з головних небезпек для нації, оскільки
депопуляція супроводжується погіршенням здоров’я людей, що спричиняє зниження
середньої тривалості його життя [22, 39].
Посилює цю негативну тенденцію перерозподіл частки окремих етносів в структурі
населення України, що особливо було помітно у 1979-1989 роках. За ці роки
частка українців зменшилася з 73,6 до 72 відсотків, євреїв – з 1,3 до 0,9 і
т.д. Збільшення в названі роки спостерігалося практично лише серед росіян [53,
131].
Перепис 2001 року вніс суттєві корективи в цю ситуацію. Українці із загальної
кількості населення країни 48 млн. 457 тис. становили 77,8 відсотка або 37 млн.
541,7 тис. осіб. За роки, що минули від попереднього перепису (1989 р.)
кількість українців зросла на 0,3 відсотка, а їх питома вага серед жителів
України – на 5,1 відсотка. Проте не слід забувати, що порівняно з попереднім
переписом населення в Україні зменшилося на 3 млн. осіб. І це при тому, що
перепис був перенесений з планового 1999 на 2001 рік. Також наголосимо, що, за
винятком Автономної Республіки Крим, на всій території України переважає
український етнос [22, 39]. Отже, саме українці як домінантний етнос мають
стати ядром для витворення цілісної української нації, що досі знаходиться в
процесі свого становлення.
В суспільстві все впевненіше стверджується розуміння того, що необхідні певні
зміни, потрібно віднайти і ствердити загально прийнятні засади розвитку
суспільства як в сфері матеріального виробництва так і у сфері духовного. І
слідом за цим, все частіше звучать заклики до пошуку української ідеї, до
створення нової національно-державної ідеології.
Загалом, ситуацію в сучасній Україні можемо оцінити як перехідний стан.
Перехідний стан національного буття виникає в ситуаціях, коли зруйнована або
швидко розпадається одна, усталена, система суспільних зв’язків і коли нова їх
система ще не сформувалася або представлена тільки окремими елементами чи
фрагментами підсистем.
Перехідний стан специфічно виявляє себе в кожній з підсистем національного
буття. В економічний сфері це – спочатку розірвані (далеко не завжди зумисно)
виробничі і торгівельні зв’язки, фрагментарність виробничих циклів, а за ними –
різкий спад масштабів виробництва, швидке зниження рівня й якості життя.
Соціальна сфера характеризується напруженими відносинами між різними верствами
населення. В політичній – гострий дефіцит кадрів, які спроможні компетентно
розв’язувати проблеми, що постають у даних умовах; відсутність у влади міцної
соціальної бази, політична нестабільність. У духовній сфері – розпад панівного
домінантного світогляду, знецінення усталеної системи цінностей і орієнтацій, -
що все вкупі штовхає масову свідомість у вир сум’яття, в стан, переповнений
почуттям зневіри, приреченості, безвиході. За умов перехідного стану, як ніколи
за інших періодів динаміки національного буття, стає зрозумілим, що навіть
поганий порядок кращий від безладу й хаосу.
В перехідному стані національне буття нестабільне й крихке. “Зависання” між
тим, що було, й інноваціями, зупинки в ході трансформаційного процесу різко
посилюють цю нестабільність і несуть у собі загрозу відступу стандартів життя
до рівня, ще нижчого за той, на якому вони перебували в передтрансформаційну
добу. За таких умов посилюється протест консервативних сил, а активність
соціальних груп, зацікавлених у змінах, навпаки, знижується. Останню обставину
в свій час помітив видатний мислитель Ніколо Маккіавелі. В праці “Державець”
цей визначний діяч писав: “Немає справи важчої за задумом, сумнівнішої за
успіхом, небезпечнішої при здійсненні, як зміна старих порядків новими. Адже
при цьому ворогом реформатора буде кожен, кому вигідний колишній лад; і він
знайде лише стриманих захисник
- Київ+380960830922