РОЗДІЛ 2
. НОМІНАТИВНІ ОДИНИЦІ
СЕМАНТИКА І СТРУКТУРА ОБРЯДОВИХ НОМІНАТЕМ ВЕСІЛЬНОГО ЦИКЛУ В УКРАЇНСЬКІЙ,
АНГЛІЙСЬКІЙ І ПОРТУГАЛЬСЬКІЙ МОВАХ ВЕСІЛЬНОГО ЦИКЛУ В УКРАЇНСЬКІЙ, АНГЛІЙСЬКІЙ
ТА ПОРТУГАЛЬСЬКІЙ МОВАХ
2.1. Обрядові номінатеми довесільного етапу в українській, англійській і
португальській мовах
Шлюбно-весільні обрядові номінатеми в зіставному аспекті
Зіставні дослідження культурно-мовних традицій у семасіологічному та
ономасіологічному планах, на думку М.І. Толстого, стали можливими завдяки
значній експансії лінгвістичних методів і понять у галузь традиційної
етнографії і фольклору. Власне етнографічні й фольклорні дані позамовної
дійсності привели до кардинальних зрушень в осмисленні культурно-лінгвальних
фактів, їх семіотичної й порівняльно-історичної інтерпретації. Насамперед, це
методи, які спрямовані на виявлення конкретного набору реалем у межах
конкретного семантичного простору – „конструювання мікрополів, що ґрунтується
на формально-генетичній тотожності лексем та встановленні польових меж шляхом
з"ясувз’ясування семантичної амплітуди коливання на основі опорної лексики"
[Толстой 1963178, І, с. 4429 – 4569]. Для лексико-семантичної системи як
об”єктоб’єкта ареального дослідження істотним є, по-перше, репертуар лексем та
їх організація як представників цілісного фрагмента відображуваної дійсності
та, по-друге, набір сем і їх архітектоніка у процесі лексичної реалізації
семантичного поля й варіативності ареальних лексичних опозитів [Гриценко45, с.
14 – 15 1990; Тищенко 1991, 2001].
Серед обрядових номінатем родинного циклу група шлюбно-весільніих ОН –
найчисленнішаі. Така велика їх кількість в українській, англійській і
португальській мовах сприяє деталізованішому й об’”єктивнішому вивченню
структури та семантики цих одиниць у зіставному аспекті. Оскільки перебіг
самого названого обрядового плану загалом подібний для етносів – носіїв цих
мов, то, за даними етнографічних джерел і за прийнятим в етнографії
розмежуванням подій весільного циклу, пропонуємоться прийняти таку класифікацію
для опису самих циклів обрядів, що включають ОН як вербальний план вираження
дійсності: а) ОН на позначення ритуалів / обрядів довесільного циклетапу; б) ОН
на позначення обрядодій власне весільної обрядовості; в) ОН на позначення
реалій у післявесільний час. Деякі з названих циклів етапів збігатимуються з
відповідними обрядовими планами: акціональним, агентивним, атрибутивним,
реалемним, часово-просторовими характеристиками обряду і т.д., навколо яких
групуватимуються ОН на позначення дій, актів, ритуально маркованих предметів,
осіб і виконавців обрядодій. Усі названі групи взаємопов”язпов’язані і
взаємопроникають одна в одну завдяки іманентним мотиваційним зв’”язкам між ОН у
їх складі. Наскрізні мотиваційні ознаки, що пронизують склад обрядодій і
предметний набір обряду, пояснюють типологію називання, виявляючи ізоморфні
відношення між різноманітними обрядовими планами, зв”язокзв’язок між якими стає
очевидним завдяки спільності внутрішніх форм зіставлюваних ОН. Факт збігу
формальних елементів ОН, що одночасно є тотожними й за значенням, сприяє
яскравій мотивованості, певному ізоморфізму зовнішньої та внутрішньої форми ОН
зіставлюваних мов. Наявність певного кола семантичних мотивів і набору
семантичних ознак, що визначають лексичне наповнення ОН, виступає основою
зіставної характеристики зіставлюваних лексико-семантичних систем – за
лексико-семантичними групами, родо-видовими, та синонімічними та антонімічними
відношеннями.
2.1.1. Обрядові номінатеми довесільного циклу. До ОН довесільного циклетапу
належить досить поширена група ОН, пов’”язаних із залицянням, вечорницями,
запрошенням на весілля та іншими передшлюбними дійствами (це 100, 95 і 100 ОН
відповідно в українській, англійській і португальській мовах, що становить 14,2
%, 17 % і 15,2 % у межах усього номінативного весільного комплексу цих мов)..
На лінгвальному рівні представлені у трьох зіставлюваних мовах ОН синтезують
семантичну і семіотичну полівалентність обрядодій, ритуальних форм і
різноманітних обрядових мотивів. Усе це зумовлює необхідність реконструкції
глибинної семантики обряду за даними як мовних, так і позамовних форм його
вираження. У такому разі загальносеміотичною ідеєю весільних обрядів є обряди
переходу, які, по-перше, підкреслюють зміну соціального статусу актантів і їх
перехід з одного стану в інший (див. докладніше в 2.32). По-друге, характерною
особливістю тут виступає архаїчний компонент весільних обрядодій – обмін дарами
між родами нареченої та нареченого. Два роди – це соціально протиставлені
групи, одна з яких – „своя”, а інша – „чужа” / „не своя” [див. на широкому
слов”янслов’янському матеріалі: Тищ.-2000172, с. 162 – 181]. Номінативний
аспект лінгвальної сторони обрядів обміну дарами, протиставлення двох родів
найяскравіше виділяється передусім на довесільному етапі укладання
домовленостей про шлюб, досягнення згоди наречених і їхніх родів під час
залицяння, сватання, заручин і т. ін. Серед ОН української, англійської й
португальської мов чільнважливе місце тут посідають ОН з семантичною опозицією
брати / давати [пор.: на слов”янслов’янському матеріалі: Тищ.-2000172, с. 181 –
188], дієслівні ОН з просити й дієслівні ОН англійської і португальської мов з
інфінітивом ‘робити’: англ. to do, to make; порт. fazer.
Так, на довесільному етапі залицяння в зіставлюваних мовах визначаступають
такі ОН: а) укр. ОН – з боку хлопця: синонімічний ряд на позначення залицяння:
залицятися (до кого), упадати (за ким, біля кого), загравати (до кого) та ін.
[Сл. с