РОЗДІЛ 2. Становлення, організаційні засади та основні напрями
діяльності „Квартальника Історичного” (1887–1939 рр.)
2.1. Становлення та ранній період функціонування часопису
(1887–1917 рр.)
2.1.1. Формування редакційної політики часопису (1887–1900 рр.)
Невід’ємною частиною польської історіографії останньої чверті XIX – XX ст. є
часопис „КІ”. Створений у 1887 р. як науковий орган Історичного товариства, він
виходив у Львові до початку Другої світової війни і увесь цей час, демонструючи
незмінно високий науковий рівень, залишався активним учасником національного
історіографічного процесу, ретельно фіксуючи на своїх шпальтах усі переміни, що
відбувались у ньому. На тривалий час „КІ” став загальнонаціональною
історіографічною трибуною, і, аж до створення у 1905 р. у Варшаві “Історичного
огляду”, був єдиним польським спеціалізованим періодичним виданням у галузі
історії. У діяльності „КІ” львівського періоду ми виділяємо два етапи: 1)
становлення і розгортання роботи (1887–1917 рр.); 2) діяльності часопису у
міжвоєнне двадцятиліття (1918–1939 рр.).
Час становлення „КІ” припав на епоху позитивізму, яка запанувала у польській
історіографії від другої пол. XIX ст. Опонуючи романтичній ідеології, вона була
позначена переосмисленням причин невдач у боротьбі за власну державну
незалежність. Поряд із ідеєю порятунку нації через збройне відновлення
державності прийшло розуміння потреби “органічної праці” над економічним та
культурним піднесенням польських земель в ім’я збереження нації. Саме цим
прагненням найкраще відповідали засади позитивістської ідеології, яка
обстоювала засади неухильного дотримання критичного методу, базованого виключно
на емпіричних, безсторонньо реконструйованих фактах. Новий критичний напрямок,
що піддавав ревізії попередні погляди, протиставляючи їм дослідницький
об’єктивізм, проник у суспільну свідомість та запанував у всіх частинах
розділеної між трьома державами Польщі.
Становище польських земель у складі трьох імперій суттєво різнилось. З огляду
на обставини, пов’язані з перебудовою Габсбурзької монархії у 60–70-х рр. XIX
ст. та запровадженням конституційного устрою, королівство Галіції та Лодомерії
отримало автономний статус. Це сприяло створенню найкращих умов для
соціально-політичного, наукового та культурного розвитку поляків у Галичині,
яка на зламі століть стала “польським П’ємонтом”, основним тереном збереження
історичної пам’яті народу та ідеї майбутнього відродження “історичної Польщі” з
включенням до неї територій України, Білорусії та Литви.
Столицею королівства Галіції та Лодомерії був Львів. Через свій офіційний
статус місто було дуже германізоване і навіть називалось сучасниками
аматорською фотокопією цісарського Відня. Вважається, що у тодішньому Львові
ґрунт, в цілому, був менш підготовлений для діяльності наукових гуманітарних
товариств, аніж, скажімо, у Кракові [600, с.88]. Так, на установчому зібранні
львівського Історичного товариства (далі – ІТ) В.Калінка навіть закидав Львову
недостатнє зацікавлення історією, нестачу традицій, які мали Варшава та Краків.
Він говорив, що тут мало пам’ятників, історичних подій, і тому обов’язковим є
поглиблення знань про минуле [539]. Проте, саме Львів став батьківщиною
польського історичного товариства, яке згодом стало загальнонаціональною
організацією.
Слід зазначити, що наукові товариства з історичною спеціалізацією, на взірець
європейських, почали з’являтись у Польщі ще в 50–60-х рр. XIX ст. у Кракові та
Варшаві. Однак, ці спроби закінчувались створенням лише спеціальних
дослідницьких комісій у межах діючих загальнонаукових товариств – Краківського
наукового товариства та Варшавського товариства шанувальників наук. Зокрема у
Кракові, ще перед утворенням у 1873 р. Історичної комісії Академії Знань, Юзеф
Шуйський прагнув „утворити щось на зразок історичних товариств, які так багато
чинять для науки” [600, с.87]. Але далі намірів справа не йшла, і першим
польським науковим товариством з певною спеціалізацією стало Історичне
товариство, засноване у 1886 р. у Львові. А роком пізніше постав його
друкований орган – часопис “Квартальник Історичний”.
Чільна роль у цьому процесі належала львівському історіографічному середовищу
останньої третини XIX ст. Як зазначає Є.Матерніцький, переломним моментом для
його становлення була полонізація Львівського університету, в якому активно
розвивались історичні студії [619, с.28]. Також у місті були розташовані такі
великі зібрання документів і літератури, як бібліотека Львівського
університету, Оссолінеум, бібліотеки Дзєдушицьких і Баворовських, Крайовий
архів актів ґродських і земських. Завдяки цим обставинам у Львові наприкінці
XIX ст. зосередилась велика кількість дослідників історії (близько 85% від
загального числа польських дослідників старовини) [618, с.279], діяли такі
наукові осередки, як університетське Академічне коло чи Археологічне товариство
та видавались фахові періодичні видання, зміст яких частково був пов’язаний з
питаннями історії [598, с.53]. У Львові, зокрема, помітним явищем був “Науковий
і літературний путівник” (1872–1918 рр.), який за багатьма критеріями визнають
за найважливіший тогочасний польський криптоісторичний часопис. Подальшим
кроком у розвитку історіографічної наукової періодики була поява
спеціалізованих видань, переважно з царини археології та допоміжних історичних
дисциплін: “Археологічні відомості” (від 1873 р.), “Археологічний огляд” (від
1876 р.), “Нумізматичні записки” (від 1884 р.) тощо [627, с.175]. І саме
діяльність багатьох істориків, зосереджених навколо цих установ та видавничих
проектів, закономірно спричини
- Киев+380960830922