РОЗДІЛ 2
Застосування парафіяльних печаток
Перемиської єпархії
2.1. Генеза парафіяльної сфрагістики Перемиської єпархії. Початок панування Австрійської монархії в Галичині та йосифінські реформи ознаменувалися більш толеранційною політикою щодо релігійних і національних груп, які населяли імперію, піднесенням економіки краю, що поєднувалося з модернізацією бюрократичного зразка. Практично всі сфери суспільного життя почали ре?ламентуватися законодавчо. Таке осучаснення Галичини спричинило документальний бум, що супроводжувався поступовим запровадженням канцелярійних стандартів епохи Просвітництва віденського зразка. З поширенням нового способу діловодства виникла проблема збереженості й конфіденційності офіційної та приватної документації. Одним із шляхів вирішення цього питання стало масове запровадження печаток. У релігійній сфері вони ввійшли у вжиток на деканатському та парафіяльному рівнях.
Вивчення Н. ?ремаде цих процесів на прикладі Православної церкви Буковини показує, що законодавче врегулювання функцій церковної сфрагістики тривало протягом усього ХІХ ст. Після входження Буковини до складу Габсбурзької монархії (1774 р.) печатки в церквах з'явилися на підставі розпорядження губернаторства від 6 вересня 1797 р. Питання запровадження штемпелів у Буковинській православній єпархії піднімалося і в наступні роки - поки, врешті, вони не були виготовлені [751, р. 3, 19]. Крім того, у 1840 р. вийшов декрет "Про виготовлення печаток парафіями", де наголошувалося, що фінансування повинно здійснюватись самими релігійними громадами. У 1887 р. "Циркулярій" визначив процедуру введення нових та заміни старих штемпелів [751, р. 5, 6].
О. Маркевич, досліджуючи печатки сільських громад Галичини, що ввійшли в дію майже одночасно із парафіяльними, констатував їхню масову появу наприкінці XVIII ст., зумовлену австрійськими реформами [634, с. 15]. На Правобережній Україні російська влада також встановила контроль за православними церковними печатками. Обер-прокурор Святішого синоду був навіть зобов'язаний підготувати зразки матриць для кожної з єпархії, які слугували б основою для масового виготовлення однотипних храмових печаток [654, с. 160]. Приклад Буковини та Правобережної України доводить, що парафіяльні печатки у церковній практиці з'явилися на зламі XVIII-XIX ст. саме з ініціативи державних установ, а релігійні інституції виступали в ролі ретранслятора реформаційних поруч світської влади.
Окремі римо-католицькі катедральні храми на території сучасної Польщі володіли власними матрицями ще з ХІІІ ст. [799, s. 64, 70, 180, 181], а в XVI ст. уже всі латинські парафіяльні уряди мали відповідні штемпелі [733, s. 118]. Їхнє запровадження у Речі Посполитій розпочалося значно раніше, ніж у Росії, і перебувало у компетенції місцевої ієрархії, про що свідчать соборові акти дієцезій кінця ХVI-XVII ст. Перша відома згадка про парафіяльні штемпелі походить з Куявського собору (1583 р.), який зобов'язав парохів при засвідченні матримоніальних та інших чинностей, що вимагали метричного посвідчення, використовувати свою печатку, котра відображала б титул церкви. Перемиський дієцезіальний собор у 1723 р. підкреслив необхідність легітимації метричних записів - але не давніми приватними печатками священиків, а штемпелями храмів із зображенням патрона церкви або ікони. Передбачалася навіть ревізія всіх церковних печаток на деканатських соборчиках. Згідно з постановами собору Полоцької дієцезії 1733 р., латинський клір мусив виготовити парафіяльні матриці із відповідно вирізьбленим написом: "Sigillum Ecclesiae parochialis N." [461, р. 306]. Аналогічні рішення були ухвалені Куявською (1745 р.), Київською (1762 р.) та Львівською (1765 р.) дієцезіями.
Що ж до української Церкви, то найдавніші згадки про катедральні печатки сягають XVIІ ст. [572, с. 6, 7; 682, с. 34; 718, с. 124], коли Київська митрополія намагалася перейняти латинський досвід встановлення сфрагістичного контролю за церковною документацією. Відомо, що в 1763 р. Полоцька архієпархія подала свої пропозиції на Берестейський собор, в яких обговорювалася можливість запровадження в усій Унійній церкві деканатських і парафіяльних штемпелів. Уведення деканатських матриць мало б підвищити ефективність функціонування церковних канцелярій. На писаря було покладено відповідальність за офіційні акти, які він зобов'язувався представляти для огляду на соборі. Планувалося, що разом з печаткою ці документи переходитимуть до наступника декана. Проект постанов Берестейського собору 1765 р. також постулював упровадження парафіяльних штемпелів. Для зміцнення канонічної дисципліни в єпархіях, усі парохи були зобов'язані протягом року виготовити печатку церкви з відповідним написом, щоб засвідчувати нею парафіяльні акти та офіційне листування [467, s. 25]. На митрополичому рівні про важливість печаток наголосив генеральний собор Київської унійної єпархії 1739 р. На ньому, зокрема, йшлося про те, щоб кожен декан зробив для себе копію діянь собору з вивішеною печаткою ("z pieczecia wywieszona") [202, л. 51 об.].
Аналіз законодавчих актів Габсбурзької монархії, котрі стосувалися Галичини, показує, що початково австрійська влада не вимагала від греко-католицьких єпархій запровадження парафіяльних печаток (тоді як щодо єврейських громад краю було прийнято спеціальний закон, який включав параграф і про штемпелі для кагалів [463, р. 99]). Урядовий циркуляр (від 9 грудня 1784 р.) "Wzgledem autentykowania y korroborowania dokumentow" уводив засвідчення всіх офіційних документів підписами й печатками [464, р. 110, 111]. У розпорядженні 1797 р. про успадкування майна ("Przepis o postepowaniu wzgledem nastepstwa") передбачалося обов'язкове завірення заповітів печаткою [465, р. 45, 46]. В обох випадках мова велася про юридичну та підтверджувальну функції печаток загалом і спеціально не акцентувалося на потребі використання саме парафіяльних штемпелів.
Збережений сфрагістичний матеріал дає змогу простежити час виникнення храмових печаток