РОЗДІЛ 2
Загальна характеристика розвитку молодіжних товариств ВОЛИНІ
2.1. Культурно-освітній розвиток Волинського краю
Волинь – значна частина виняткового своєю історією та традиціями регіону –
Правобережної України, яку відомий історик М.Костомаров називав
“найісторичнішою і найглибшою українською країною” [194, 8]. Найхарактернішими
рисами Волинського краю як адміністративної одиниці були його глибока
провінційність у всі часи існування; перманентна підпорядкованість різним за
культурними, економічними та політичними рівнями урядам – литовському,
польському, російському; незмінна прикордонність за будь-якого
адміністративного поділу; незначна народонаселеність; розмаїття національного
та релігійного компонентів.
Волинь у своєму історичному розвитку пережила ряд драматичних періодів, які
стали наслідком зіткнення двох течій: з одного боку, східного,
православно-українського світу, з іншого – західного, католицько-польського та
протестантсько-німецького. Становлення і розвиток освіти Волині відбувався під
впливом двох історичних подій: Люблінської і Берестейської уній. Як вважають
О.Митрат та Герус, саме Волинь була тим “пробним полем”, на якому
започаткувалось ополячення українського народу [194, 9]. Саме тут і
започатковується протидія польським утискам, зароджується національна ідея, яка
нерідко визначала характер й особливості розвитку освіти на Волині.
Найсприятливіші умови для започаткування національно орієнтованої освітньої
системи Волині склалися в ХVI–ХVII ст. У цей період створюється система
національно-культурних осередків і центрів, з’являється ряд освітніх пам’яток,
які засвідчували високий рівень розвитку українства у визначеному регіоні
України. Зокрема, значну роль у розвитку освіти відіграли Пересопницький,
Почаївський, Дерманський, Дубенський, Крем’янецький, Корецький монастирі.
Значний внесок здійснили Острозька академія і Луцька братська школи у розвиток
національно орієнтованої освітньої системи Волині. Але в силу відомих
суспільно-політичних процесів, які відбувалися на Волині,
національно-культурний розвиток поступово почав згасати. Українці на території
Волині у XVIII–XIX ст. зазнавали подвійного гніту – як польського, так і
російського. Упродовж віків Польщі й Росії вдалося відірвати українську
суспільну еліту від простого народу. Політичне та ідеологічне протиборство між
Варшавою і Москвою засвідчило, що Волинь вступила в нову фазу історичного та
культурно-освітнього розвитку.
Про цей період І.Левкович писав: “Російський уряд правив поляками, а поляки
українцями” [194, 8]. Росія свідомо зберігала польський вплив на Волині, аби
протистояти відродженню національної свідомості українців. В цей період,
завдяки ініціативам польських діячів А.Чарторийського, Т.Чацького і
Г.Коллонтая, на Волині зростає кількість освітніх закладів. Ситуація змінилася
лише після польського повстання 1831 р. Польський вплив на освітню справу в
регіоні поступово змінюється на російський. Більшість середніх шкіл
переформовано в російські гімназії. Зокрема, у Кременці було закрито польський
ліцей, замість якого у Києві заснували університет Святого Володимира.
Учителів-поляків звільняли з посад, а на їх місця призначали учителів-росіян
або українців із Лівобережної України.
ХІХ ст. в історії польського шкільництва на Волині виявилося найдраматичнішим
етапом. За роки свого існування польські шкільні традиції пройшли шлях від
свого розквіту до ледь не повного забуття. З другої половини ХІХ ст.
установлюється повна гегемонія російської культури на всій території Волинської
губернії. Закриття освітніх закладів на Волині не могло не вплинути на
загальний стан освіти. Статистичні дані цього періоду свідчать про те, що в
культурному плані Волинь була однією з найвідсталіших губерній України. За
кількістю шкіл усіх типів та за кількістю учнів вона посідала останнє місце, а
за кількістю письменного населення – п’яте.
Перші позитивні зрушення в галузі освіти на Волині з’явилися лише у кінці ХІХ –
поч. ХХ ст. Зокрема, в цей період засновуються Острозька і Житомирська
семінарії, в яких готували вчителів початкових класів. Педагогічну освіту
давали також дворічні курси, створені при Житомирському двокласному училищі у
1903 р. та Рівненському другому вищому початковому училищі в 1919 р. Усі
навчальні заклади, які діяли на території Волинської губернії в кінці ХІХ ст.,
можна розділити на три групи:
заклади із середньо-освітнім курсом;
заклади з програмою меншою, ніж у середніх навчальних закладах;
училища з нижчим освітнім курсом [194, 8].
Вищих навчальних закладів на Волині не було. Гімназії все більше
перетворювались у заклади для привілейованих класів. Як стверджує у своїй праці
В.Омельчук, частково національно-освітня проблема на Волині була реалізована
наприкінці 1915 р., коли австрійсько-німецькі війська окупували Західну Волинь
[194, 8]. В цей період створюється окрема територіально-адміністративна одиниця
– так званий Волинський округ із центром у Володимирі. Одночасно з’явились і
перші українські школи. У перші роки (1916–1917) на Волині було відкрито
близько сотні українських приватних так званих “просвітянських шкіл” у містах і
містечках: Володимирі, Устилузі, Порицьку, Ковелі та інших. Зокрема, у
Володимирі було організовано 43 українські школи. Серед них найбільш відомою
була чотирикласна приватна школа імені Тараса Шевченка, організована
комісаріатом на чолі з чотарем Січових Стрільців М.Саєвичем у 1916 р. Позитивну
роль в організації українських шкіл на Волині відіграла Українська
- Киев+380960830922