Стильові особливості малої прози Володимира Винниченка та проблема художнього напряму.

зміст сущого", поєднати Всесвіт зі світом людської душі, буттєве з побутовим. Ідея буття подумки немовби вплітається в опис побуту, лишаючи його однозначності та суто речової стійкості. Але повного злиття, що мало продемонструвати єдність світу, лише умовно
розділеного на побутову та буттєву сферу, не відбувається. Два центри, дві лінії художніх зусиль весь час ідуть поряд у творах малої прози В. Винниченка; сфера буття і сфера побутування залишаються існувати кожна самостійно, не доповнюючи і не коригуючи одна одну: у тексті ці сфери розмежовуються різними видами прози, - тобто ритмізація є змістовою, типологічною ознакою.
Неореалістичні тенденції творчості В. Винниченка проявляються у трансформації жанрової системи. Еволюція жанрових форм у малій прозі письменника відтворює процес становлення жанрової системи художнього напряму. Мала проза В. Винниченка включає такі основні жанри: повість, новела, оповідання, замальовка, психологічна студія, парабола. В. Винниченко використовує змішані форми - контамінації, тобто твори, що поєднують жанрові ознаки повісті та новели, оповідання та нарису, замальовки та психічної студії тощо. Контамінації жанрових форм, змішання стилів у малій прозі В. Винниченка є скоріше нормою, ніж відхиленням. При такому поєднанні маємо значно ширшу просторову конструкцію, в яку включається пейзаж, портрет, опис-експозиція, груповий портрет персонажів в обстановці їх побутування, роздуми-медитації.
Одним з найбільш поширених жанрів малої прози В. Винниченка є новела. Письменник використовує жанр новели з метою дослідити специфіку національної української ментальності, моралі та звичаїв українського народу. В. Винниченко у своїх новелах звертається до особливостей національного світосприйняття, до найбільш болючих проблем тодішньої України. Письменник виявив жанровий потенціал новели, надав їй національної своєрідності. В. Винниченко створив цілу низку психологічних новел, завдяки чому ця жанрова форма набула популярності. Психологічні новели В. Винниченка мають різновиди: соціально-психологічна, лірико-психологічна, філософська, новела-портрет.
Інтенціями неореалізму, для якого характерні автобіографічність та прагнення до документалізму, пояснюється поширеність у прозовій спадщині письменника безфабульної прози. Серед творів В. Винниченка значне місце посідають оповідання мемуарно-автобіографічного характеру, ескізи, твори, близькі до нарису. Образ автора і оповідача у цих творах практично співпадають. Розповсюдженою жанровою формою малої прози В. Винниченка є ескіз, замальовка з натури, незакінчена історія з життя. Для замальовок В. Винниченка характерний глибокий драматизм, тонка психологічна мотивація поведінки дійових осіб. Замальовки В. Винниченка мають характерні риси: психологізм і соціальну спрямованість. Спостерігаючи дійсність, В. Винниченко гострим зором соціально-політичного діяча ловив саме ті моменти, які найбільш яскраво показували суспільні суперечності, несли у собі зерна майбутніх соціальних катаклізмів.
Характерною рисою малої прози В. Винниченка є поглиблення психологізму, який з допоміжного елемента перетворюється на головну функціональну ознаку твору, яка визначає його жанрову специфіку. Жанр психологічної студії, функціональною ознакою якої є показ конкретної ситуації у ракурсі демонстрації найдрібніших змін у психіці героїв, мотивації їх вчинків, посідає значне місце у малій прозі письменника.
Жанрові різновиди малої прози В. Винниченка мають свої типологічні ознаки, вони відрізняються за композиційною специфікою, зокрема, архітектонічними особливостями, наявністю чи відсутністю позасюжетних елементів, часопросторовими характеристиками, наративною стратегією тощо.
Важливою ознакою неореалістичної літератури є створення тональності твору, стильової атмосфери. В. Винниченко досконало володів майстерністю створення певної стильової атмосфери, використовуючи для цього різні прийоми, зокрема, повтор певної деталі, стрижневого образу. Письменник часто вдається до чергування у межах одного твору стилів, притаманних різним художнім напрямам. У гумористично-сатиричних творах використовуються специфічні прийоми створення стильової атмосфери, наприклад, вживання красномовних антропонімів та топонімів, поєднання у одному текстовому фрагменті різних стилів та контекстуально несумісних мовних одиниць.
Інтенції неореалізму в оповіданнях письменника проявляються у поетикальних особливостях портретних, пейзажних та побутових описів. Портрет у творах малої прози стислий, лаконічний, письменник надає перевагу яскравій деталі. Побутові і пейзажні описи створюють ефект контрасту: побутові описи відображають картини безрадісного, дисгармонійного, брудного і тяжкого життя, а пейзажні замальовки передають гармонію і велич природи, її вічну і неперевершену красу, світ ідеального, вище буття. Аналіз пейзажних описів малої прози В. Винниченка дозволяє виділити наступні неореалістичні ознаки: психологізація пейзажу, використання художнього прийому динамічного пейзажу, коли відбувається інтерференція пейзажу і події, імпресіоністичні ескізність, штриховість зображення, його настроєвість.
У малій прозі В. Винниченка виявляється неореалістична тенденція прагнення до документалізму: письменник використовує широку мовну палітру: діалектизми, русизми, жаргонізми, неологізми, "суржик", емоційно забарвлену лексику, поєднуючи натуралістичне відтворення дійсності, зокрема мовної ситуації, з глибоким психологізмом. Мовно-стильові модифікації у малій прозі В. Винниченка сприяють максимальній експресивності, психологізму, точності відтворення дійсності, повнішому і правдивішому змалюванню епохи, яскравому, образному і точному відображенню життєвих явищ і характерів. Однією з індивідуальних особливостей стильової манери малої прози В. Винниченка є використання складних епітетів, функція яких полягає у збільшенні експресивності художнього мовлення, його виразності, згущенні семантики, сконцентрованості образності, точності, лаконізмі мовно-стильових засобів, посиленні емоційності, внутрішньої енергії, що є характерними рисами неореалізму.
Дослідження наративних форм малої прози В. Винниченка показало, що у більшості творів присутній образ персоніфікованого оповідача, що свідчить про суб'єктивацію повіствування, притаманну неореалізмові. Функціональна роль внутрішнього монологу у творах малої прози полягає у експресивному зображенні психічних процесів і станів людини. Діалог і полілог відіграють важливу роль у творах малої прози. Діалоги, майстерність побудови і композиції яких свідчать про драматургічний талант В. Винниченка, додають творам малої прози динамічності, завдяки ним відбувається сконцентрованість дії, згущення психологізму. Прихований діалог є результатам інтерференції діалогу та монологу, своєрідною синтетичною формою мовлення. Цей прийом драматизує твір, створює напруженість, емоційну наснаженість. Функція прихованого діалогу полягає у виявленні завуальованої авторської оцінки явищ та характерів. Полілог найточніше передає множинність підходів до явищ, варіантів інтерпретації подій, ставлення до них, дозволяє драматизувати оповідь, роблячи її більш динамічною і багаторівневою, задіяти у повній мірі підтекст, збільшити експресію розповіді.
Митець вдало поєднує у своїх творах кращі надбання літературних методів межі століть, досягаючи органічності синтезу, створюючи яскравий і неповторний мистецький світ. В. Винниченко зумів вміло поєднати український реалізм і новітні течії межі століть у новому літературному напрямі - неореалізмі, який мав велике значення для розвитку української літератури і увійшов до скарбниці світового мистецтва.
СПИСОК