Розділ 2
ПРОЦЕСУАЛЬНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ
ПОЛІТИКИ ЯК КРИТЕРІЙ ЇЇ ФОРМУВАННЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ
2.1. Зміст, структура та принципи
Концептуальні засади національної екологічної політики в Україні узагальнені в "Основних напрямках державної екологічної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" і схвалені Верховною Радою України. Вони враховують особливості вирішення національних екологічних проблем, визначають пріоритетні завдання та напрями структурних і інституційних трансформацій системи управління екологічною безпекою держави, світовий та європейський досвід реалізації екологічної політики.
Процес формування та реалізації екологічної політики України в сучасних умовах ускладнений затяжним кризовим економічним станом, спадом обсягів виробництва, неплатоспроможністю підприємств, застарілою матеріально-технічною базою, відсутністю можливостей її модернізації, погіршенням технологічного забезпечення, обмеженістю інвестицій, низькою еколого-економічною ефективністю розвитку країни.
Здійснення екополітики потребує не лише часу, коштів і загальнонаціональних зусиль, але й послідовної комплексної інтеграції системи екологічних імперативів та окремих їх елементів до здійснюваного нині процесу реформування економіки на засадах створення механізмів її ринкової регуляції. У галузі запровадження екологічної політики, не виключаючи державний вплив з розряду активно діючих чинників, необхідно радикалізувати сукупні суспільні зусилля щодо освоєння еколого-економічної складової ринкових відносин, подолати рецидиви соціально-економічних і політичних міфологем, породжених планово-регульованою системою господарювання і природокористування, припинити політичне та ідеологічне нівелювання соціально-економічної сутності, ролі та місця екологічної політики, належно інтегрувавши її у стратегію державотворчих реформ; створити уніфіковану законодавчу базу інтегрованої еколого-економічної політики в сучасних умовах.
Розв'язанню еколого-економічних проблем має бути наданий безумовний пріоритет в процесах матеріально-технічного і духовного розвитку. Екологічна політика повинна розглядатися сучасно й комплексно, з наповненням її загальнолюдським змістом, орієнтованим на дотримання права людини жити в чистому природному довкіллі. Для України - це життєво важлива і складна проблема, що поєднує в своїй основі різні господарсько-виробничі зв'язки, сукупність різноманітних організаційно-технологічних дій усіх суб'єктів господарської діяльності, передбачає як регулювання екологічної безпеки всередині країни, так і відповідність зусиль нормам та вимогам міжнародних екологічних інституцій.
Національна екологічна політика має свої внутрішні особливості та неузгодженості, які не завжди піддаються швидкому регулюванню, але істотно позначаються на наслідках всієї соціально-економічної політики. Ліквідація неузгодженостей і суперечностей, піднесення рівня внутрішньої організованості екологічної політики мають забезпечити ефективність здійснення природоохоронних потреб в процесах державного управління і координування, розвитку економіки та її організації, техніки й технологій, соціальній сфері. Дослідження та врахування цих особливостей є запорукою вирішення стратегічних завдань екологічної політики, створення реальних механізмів інтеграції її у стратегії національної безпеки, економічних реформ, збалансованого територіально-галузевого розвитку країни.
Особливості й суперечності здійснення екологічної політики на сучасному етапі державотворення засвідчують нагальну необхідність узгодження і координації методами державного управління різних сфер і галузей економіки, їх темпів, пропорцій та якісних характеристик в органічній єдності з динамікою суспільних потреб та екологічними імперативами. У цьому ключі найбільш вагомим питанням є осмислення підходів до еколого-економічної інтеграції шляхом технологічних інновацій, без чого економічна, структурна і екологічна реформи в Україні залишаться нездійсненними. Адже є очевидним, що недосконала технологія суспільного виробництва, вкрай висока енерго- та матеріаломісткість, низький рівень переробки первісної природної сировини спричинили комплексну еколого-економічну кризу. Тому для української держави є неминучим об'єднання програми структурної перебудови економіки країни з необхідністю вирішення екологічних проблем, надання економічним реформам екологічного спрямування. В умовах посилення дерегуляції та демонополізації економіки ці завдання держава може ефективно вирішувати через грошово-фінансові, кредитно-інвестиційні, податкові механізми.
В основі зазначеного державного впливу мають перебувати:
- адекватність державного управління вимогам ринкової економіки, його підпорядкування критеріям захисту природного довкілля через піднесення еколого-економічної ефективності виробництва як мету усіх перетворень на шляху до сталого розвитку суспільства;
- зростання еколого-правової відповідальності суб'єктів господарської діяльності на основі повного розмежування компетенцій суб'єктів державного керівництва та об'єктів господарського управління;
- націленість усіх управлінських і господарсько-виробничих структур на творення й ефективне функціонування здорового конкурентного середовища як джерела піднесення еколого-економічної ефективності суспільного виробництва;
- раціональне поєднання галузевого і територіального підходів, максимальне використання їх потенціалу в системі державного керівництва еколого-економічними процесами;
- формування структур державного управління охорони навколишнього природного середовища за принципом функціональної необхідності і зумовленості;
- формування апарату державного управління екологічної безпеки за принципом економічної та соціально-політичної доцільності, відповідності вимогам історичного періоду.
Об'єктивна необхідність присутності державного впливу у процесах формування та запровадження екологічної політики є оче
- Киев+380960830922