Розділ 2. Гегель в російській культурі другої половини
ХІХ століття
2.1 Гегель і філософія епохи нігілізму
Навіть самий швидкий погляд не може не відзначити тих змін, що відбуваються в духовному житті Росії з вступом її в другу половину ХIХ сторіччя. Зміни ці не тільки зовнішні, але і внутрішні, що свідчать про народження якісно нових елементів у російській духовній культурі.
Зовнішній бік змін дуже точно характеризує Б. Чичерін: "Події 1848 року викликали найсильнішу реакцію у нічим не повинної Росії, що мала розплачуватися за європейські смути. Якщо колись утвореній меншості і важко було дихати під урядовим гнітом, то тепер дихати стало вже зовсім неможливо" [455, с.59].
У своєму прагненні огородити батьківщину від тлетворного західного впливу уряд діяв рішуче і безкомпромісно. Культурні контакти з європейськими країнами були практично припинені. Закордонні відпустки і відрядження заборонялися. Та ж заборона стосувалася і закордонних книжкових і журнальних надходжень. Власні видання піддавалися найжорстокішій цензурі.
Більше інших постраждала філософія. Вона, як ми вже бачили, завжди була в Росії в положенні "неблагонадійної" і "шкідливої". Нарешті представився випадок розправиться з її "звабливими мудруваннями": по розпорядженню нового міністра народної освіти князя Ширинського-Шихматова спочатку 1850 року філософія взагалі була вилучена з викладання у світських навчальних закладах, а її професори звільнені через непотрібність. У повному об'ємі викладання філософських наук зберігалося лише в духовних академіях, в університетах тим часом насаджувалися військова (у буквальному значенні) дисципліна, зубріння і доносництво. У 1860 році філософію "милостивішим чином" повернули на університетські кафедри, але збиток, нанесений її розвитку десятилітньою забороною, опинився багато в чому непоправним.
Зовнішній бік, звичайно ж, не вичерпує змін, що відбулися у духовному житті Росії з її вступом у другу половину минулого століття. У порівнянні з попередньою епохою духовного підйому і розумового пробудження, новий період можна характеризувати як майже повне угасання творчої думки. Епоха російського романтизму й ідеалізму "судорожно обірвалася, була перервана шаленим приступом протифілософських настроїв, повстанням "дітей" проти "батьків" [433, с.285].
Слід зазначити, що радянська історико-філософська наука не тільки не помітила цього страшного розумового вгасання в російській духовній культурі 50-70-х років минулого століття, але спеціально присвятила десятки томів бадьоро-оптимістичному, такому революційно-мажорному зображенню прогресу і неухильного наближення до своєї "вершини" - діалектико-матеріалістичної філософії. Причини подібного оптимізму були вагомими, тим більше, що вказував на них ще В. Ленін: "перехід від першого, дворянського етапу історії визвольного руху, до другого - буржуазно-демократичного; падіння кріпосного ладу; значне підвищення активності трудових мас і їхнього виступу на історичній арені і т.д. В наявності, як бачимо, усі необхідні складові філософського розвитку, що несуперечливо доводить, що "період 50- початку 60-х років був знаменною віхою в історії передової російської культури і суспільної думки, у тому числі і філософії" [208, с.326]. У численних працях радянських істориків філософії цей період поданий як час "розквіту класичної російської філософії" [204, с.305]. "Російські класики" другої половини ХIХ століття - звичайно ж, М. Чернишевський, М. Добролюбов, Д. Писарєв, М. Антонович і інші мислителі революційно-демократичного табору, а також представники "природничонаукового матеріалізму" Д. Мєндєлєєв, О. Столетов, К. Тімірязєв. В. Кружков на початку сорокових років дає вичерпну характеристику особливості і значення їхньої філософської діяльності: "Такі особливості російської філософської думки, як творчий войовничий матеріалізм, діалектичний метод, зрозумілий, як "алгебра революції", органічний зв'язок теорії з практикою, науки з життям, сильні матеріалістичні тенденції в питаннях соціології, революційний демократизм, гуманізм і щирий патріотизм, демократичний реалізм у естетичних поглядах, - всі ці особливості і характерні риси в ідейній спадщині великих російських філософів-революціонерів і літературних критиків виражають собою творчі особливості великого російського народу, вони втілюють у собі високий рівень культури в розвитку російської думки. Це не тільки цінний внесок у російську, але й у світову культуру". У наступні майже п'ять десятиліть цей фантасмагоричний набір слів, наведений вище у авторстві В. Кружкова під час лекції у Вищій школі партійних організаторів, служив методологічною основою поглибленого аналізу російської класичної філософії, тобто філософії російського революційного демократизму. У результаті такого аналізу з'ясувалося, що "росіяни-революційні демократи вперше в історії світової філософської думки свідомо зробили своєрідну і багато в чому успішну спробу органічної сполуки матеріалізму і діалектики", що дозволило виділити їх діалектику і матеріалізм в особливу, так звану, третю форму і рахувати її за вершину домарксівського матеріалізму [316, с.240].
За винаходом нових форм діалектики й епітетів чудових ступенів розглянута епоха поступово утратила свою поліфонічність, а її драматизм звівся до лютості реакційних сил, мракобісся усіх, хто не розділяв революційно-демократичних переконань, арештів і заслань "страждальців за народ". З історико-філософського побуту практично зникнули такі поняття, як "нігілізм", "утилітаризм", "моралізм", а адже саме в них сучасники і найближчі дослідники бачили всю суть світогляду так званих "шестидесятників" [50, с.24]. За "войовничим матеріалізмом" останніх важко не побачити звичайної агресивності невігласів, що філософствують, дилетантів, що загордилися, вважаючи себе фахівцями, купки сектантів, що оголосили себе володарями дум молодого покоління, що було не складним в умовах, коли філософської освіти не давали протягом десятьох років.
Розглянута тут епоха в
- Киев+380960830922