РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ
У НАЦІОНАЛЬНОМУ І СВІТОВОМУ КОНТЕКСТІ
У розділі на основі історико-системного методу схарактеризовано етапи
становлення і розвитку професійної підготовки вчителя української мови та
літератури в національному контексті, з урахуванням порівняльного методу
здійснено аналіз зарубіжного досвіду підготовки вчителів рідної мови (США,
Великої Британії, Франції, Німеччини, Росії, Польщі) та можливості використання
його прогресивних ідей у вищих педагогічних навчальних закладах України.
2.1. Становлення і розвиток національної системи професійної підготовки
майбутніх учителів української мови і літератури
Пошуки освітньої парадигми вчителів української мови і літератури на початку
третього тисячоліття вимагають ретроспективного осмислення шляхів становлення і
розвитку системи професійної підготовки таких фахівців. Побудова двовекторної
спрямованості в часі (ХІХ – початок ХХІ ст.) звільняє від політичної
заангажованості та меншовартісного погляду на освітні здобутки, дозволяє
порівняти й оцінити взаємодію різноманітних чинників як в окремих регіонах, так
і на теренах усієї України.
Тематика історико-педагогічних розвідок у площині означеної проблеми широка.
Різнобічні питання становлення і розвитку системи української вищої і середньої
освіти розглядаються в наукових студіях Л.Вовк, Н.Гузій [139], Н.Гупана [143],
Н.Дем’яненко [149], М.Євтуха, Н.Калениченко, Н.Коцур, В.Коцура [277], І.Курляк
[297], В.Липинського [313], В.Лугового [319], О.Любара, В.Майбороди [327],
О.Микитюка [356], В.Огнев'юка [406], М.Окси [407], О.Сухомлинської,
М.Стельмаховича, Б.Ступарика, Д.Федоренка, Г.Філіпчука [653], Т.Усатенко [649].
Важливими для нашого дослідження є праці, в яких представлено аналіз мовної
політики в Україні на різних етапах ХХ ст. (О.Данилевська [147; 148], Ж.Шевчук
[692], С.Чернявська [679]), підручники з історії, історії культури України [11;
221; 222; 448] тощо.
Ґрунтовний аналіз генези системи професійно-педагогічної підготовки вчителів
історії здійснено професором С.Нікітчиною [394], синтезоване дослідження
процесу становлення і розвитку методики навчання української мови в середній
школі в діахронії представлене в докторській дисертації С.Яворської [713].
Окремі аспекти історіографії мовознавчої, літературознавчої, методичної
україністики, системного аналізу шкільної і вузівської мовної та літературної
освіти розглядалися в монографічних, дисертаційних працях, підручниках,
публікаціях Л.Базиль, С.Бевзенка, О.Біляєва, М.Жовтобрюха, Г.Клочека,
Л.Масенко, М.Наєнка, М.Степаненка, П.Хропка, Ю.Шевельова та ін. [25; 35; 54;
187; 246; 379; 600; 671]. Досліджуючи історичний шлях професійної підготовки
майбутніх учителів української мови і літератури, враховуємо положення цих
науковців.
З'ясуємо особливості навчально-пізнавальної діяльності, науково-дослідної
роботи, навчально-пошукових і педагогічної практик студентів-філологів у вищій
педагогічній школі; проаналізуємо тенденції лінгвістичної, літературознавчої,
психолого-педагогічної, методичної освіти майбутніх педагогів-словесників у
кінці ХІХ – на початку ХХІ століття, обґрунтуємо можливість використання кращих
освітніх надбань у сучасних умовах реформування освітньої галузі.
2.1.1. Підготовка вчителів словесності в кінці ХІХ ст. – у 30-х р. ХХ століття
Рівень філологічної освіченості протягом століть визначав соціальний статус,
розвиток держави в політико-культурній, економічній сферах. Елементи підготовки
вчителя на основі використання рідної слов'янської мови виразно простежувалися
ще в Київській Русі, а витоки цього процесу знаходимо в Євангелії від Іоана.
Починається Біблія такими рядками: "Спочатку було Слово, а Слово в Бога було, і
Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через нього повстало, і ніщо,
що повстало, не повстало без Нього" (Іоан, 1:15-31). Повторюване в цьому
крилатому вислові Слово походить з грецької мови, що означає "Логос". Вчення
про Логос належить грецькому філософу Геракліту (VІ – V ст. до н.е.), який
доводив, що Логос – це світовий закон, основа світу. Слов?яни вірили в магічну
силу Слова, називали його символом знання, мудрості, пробудження
самосвідомості. З пошани до мудрості саме так – словесником (“майстер
говорити”, “велеречива людина") в давні часи називали вчителя рідної мови.
Згідно статутів братських шкіл, а пізніше – Острозької, Києво-Могилянської
академії вчитель вбачався порядною, розумною людиною, повинен був добре
“володiти словом”, а спiлкування з учнями будувати на засадах гуманiзму i
добpочесностi, "бути підмогою благочестя" [669, с. 22-23]. До того ж, професори
гуманітарних дисциплін, за висловленням українського письменника і громадського
діяча Ф.Прокоповича (1681 - 1736), викладали своїм учням науку не за чужими
формулюваннями, а черпаючи з власної скарбниці знань [662, с.87].
Заслуговує увагу те, що роль рідної мови та особистості вчителя української
мови і літератури в суспільстві задовго до початку його офіційної підготовки
розкривається в художніх творах (С.Васильченко, П.Грабовський, Панас Мирний,
І.Нечуя-Левицький, Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка) та наукових студіях
Х.Алчевської, Ф.Буслаєва, В.Водовозова, Б.Грінченка, Г.Гуковського,
М.Драго-манова, О.Духновича, В.Острогорського, М.Сумцова, В.Стоюніна,
К.Ушинського та ін. Освітні діячі – шанувальники рідної мови були палкими
пропагандистами мистецтва слова як засобу громадянського й естетичного
виховання.
Зокрема, на переконання знаменитого педагога К.Ушинського (1824 – 1870), саме в
рідній мові “багато глибокого філос
- Киев+380960830922