РОЗДІЛ 2.
СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФУНКЦІЇ НОМЕНКЛАТУРИ
КАДРОВОГО КОРПУСУ
2.1. Структурно-управлінські підрозділи Наркомосу
Еволюція особового складу управлінського апарату Наркомосу УРСР 20 – 30-х рр.
ХХ ст. та його структурних підрозділів віддзеркалює повсякденне функціонування
радянської системи влади, відтак і відповідної категорії чиновників. Не
обмежуючись з’ясуванням організаційної схеми головної освітньої установи,
розгляньмо соціальний статус республіканської номенклатури, її роль і місце у
формуванні та функціонуванні системи культурно-освітнього життя суспільства,
власне зосередьмося на елементах та ознаках політичної культури та освітньому
рівні високопосадовців і управлінців середньої ланки.
Науково-історичне дослідження номенклатури, крім визначення функціональних
характеристик структурних частин конкретної державної установи, передбачає
окреслення штатного розкладу особового складу, виокремлення ролі та місця
перших осіб у формуванні української системи освіти, обстоювання ними
національно-культурних пріоритетів розвитку суспільства. Важливо проаналізувати
становлення апарату управління центральних і місцевих органів системи освіти,
особливо губернських, окружних, районних та обласних, чиновники яких
безпосередньо спілкувалися з освітніми закладами, педагогами, науковцями,
працівниками культури.
Становлення радянської системи освіти в Україні припадає на початок грудня 1917
р., коли В.П. Затонського було призначено секретарем у справах освіти Народного
секретаріату, тобто першого соціалістичного уряду, хоча до березня 1918 р.
[529. Арк. 8], допоки він обіймав посаду „держсекретаря”, йому не вдалося
сформувати ні апарату, ні самої системи освіти. Його друге призначення на
посаду завідувача відділу освіти, що діяв у складі тимчасового
робітничо-селянського уряду України, а згодом був трансформований у Раднарком
УСРР (відтак з’явилася посада наркома освіти), відбулося 8 січня 1919 р. На
думку українського громадського діяча й дослідника С. Сірополка, який працював
тоді в Україні, засновником єдиної системи освіти був не Затонський, оскільки
послуговувався директивами ВУЦВК, а Г.Ф. Гринько [363]. Конкретною датою
народження „першої системи” було, на переконання Сірополка, подання власноруч
розробленої Гриньком „схеми освіти” на розгляд наради завідувачів губвідділів
народної освіти, яка відбулася 25 березня 1920 р. [363: 651]. Зазначимо, що
поняття „система освіти” та „схема освіти”, названі С. Сірополком,
відрізняються походженням і функціями. У праці І.Л. Лікарчука, присвяченій
українським наркомам освіти, викладено іншу позицію стосовно ролі Затонського.
Дослідник, спираючись на архівні документи, доводить безпосередню участь
наркома в ухваленні та поданні декрету РНК УСРР „Про передачу всіх закладів
освіти у підпорядкування відділу освіти”, а також у скликанні першого засідання
колегії наркомату, на якому обговорювали питання „Про організацію Наркомату
освіти” [219: 234]. Нарком Затонський особисто підписав „Положення про місцеві
органи народної освіти” та „Інструкцію про організацію губернського відділу
народної освіти” [219: 235], тобто заклав основи нової управлінської вертикалі
та організаційних форм її функціонування.
В історико-педагогічній та історичній літературі поняття „система освіти” і
„схема освіти” мають різні тлумачення. Перше означає принципи, форми, методи й
соціальні функції діяльності апарату управління та безпосередньо освітніх
закладів, а друге віддзеркалює переважно організаційну вертикаль. Для
дослідження номенклатури системи освіти потрібно зважити на такі принципові
аспекти: по-перше, на структурні підрозділи Наркомосу та організаційні форми
управління освітою, по-друге, на право, обов’язки і функції посадовців, тобто
на їх діловий статус. Аналіз згаданих тлумачень не зовсім придатний для
науково-історичного розгляду функціонування соціально-політичного інституту
номенклатури тому, що нормативні акти уряду про формування організаційної
структури системи освіти з’явилися лише в 1919 році.
Організаційно-функціональна діяльність Наркомосу України розпочалася в 1920 р.,
коли остаточно утвердилася радянська влада. У доповідній записці Наркомосу УСРР
до ЦК КП(б)У про діяльність за 1924/26 р. зазначено, що „систематична
культурно-освітня робота” установи, основним завданням якої було формування
„нової радянської системи освіти”, припадає саме на 1920 р. [516. Арк. 31].
Вона стосувалася організаційних форм вищої, середньої та початкової школи, а не
апарату управління, схема якого теоретично й законодавчо з’явилася в 1919 р.
Незважаючи на обласний статус ЦК КП(б)У, визначений неофіційно у промовах
делегатів четвертої конференції КП(б)У в березні 1920 р., а також провінційних
повноважень самого уряду України, республіканський наркомат освіти вирізнявся
самодіяльністю та принциповою позицією. Саме на цю ознаку звертають увагу
сучасні дослідники системи освіти в Україні 1920-х рр. Зокрема, В.В. Липинський
вважає, що Затонський все-таки запозичив у 1919 р. „концепцію та модель освіти”
РСФРР [218: 24], а історик М.М. Кузьменко виокремлює своєрідну
„культурно-освітню автономію” українського Наркомосу [203: 170]. Ухвалення
конституції СРСР у 1923 р. спонукало ВУЦВК у жовтні 1924 р. затвердити
положення про народні комісаріати України, яке офіційно надавало необ’єднаним
наркоматам статусу самостійних [315]. Існувала й відповідна структура посад,
які мали такі офіційні назви – нарком, заступник наркома, завідувач тощо.
Організаційне оформлення нової системи освіти в УСРР тривало протягом березня
1920 –
- Киев+380960830922