Розділ 2. ІНТРОДУКЦІЙНИЙ ПРОГНОЗ
2.1. Прогноз як етап наукового пізнання, його місце в інтродукційному процесі, система класифікації методів прогнозування. Прогноз розглядається як невід'ємна частина кожної науки та вважається одним з показників її розвитку. Аналізуються предмет, завдання та основні положення наукової дисципліни футурології (прогностики) з метою використання її головних ідей в інтродукційному прогнозуванні.
Інтродукційне прогнозування є першим етапом інтродукції рослин, на якому виявляються вимоги рослин до еколого-ценотичних умов і, як наслідок цього, визначаються шляхи та методи інтродукції.
В основі інтродукційного прогнозування знаходяться три джерела інформації про майбутнє:
1) оцінка майбутньої події на основі досвіду, аналогії з відомими явищами та процесами;
2) умовне продовження у майбутнє тенденцій, закономірностей, які виявлені у минулому;
3) модель майбутнього стану явища чи системи, що побудована на основі дослідження закономірностей їх розвитку.
Ці три джерела інформації про майбутнє визначають і три основні способи прогнозування: 1) екстраполяція та інтерполяція; 2) моделювання; 3) експертні оцінки.
На сьогодні існує більше 150 методів прогнозування наслідків дії екологічних факторів на стійкість та особливості функціонування живих організмів (Большаков, 1983). Всі вони вкладаються у наведену градацію способів прогнозування, проте, не всі з них можуть бути використані в інтродукційному прогнозуванні.
Наведені способи прогнозування не включають найпоширенішу на сьогоднішній день в інтродукції рослин групу методів, що отримала назву "випадковий пошук". До цієї категорії належить метод "проб та помилок", який розглядається нами як приклад недосконалої організації інтродукційного процесу і не належить до наукових методів прогнозування.
Наукове прогнозування являє собою фундаментальний зміст інтродукції рослин (Гродзінський, 1984) та підвищує імовірність успішного відбору інтродукційного матеріалу при найменшій витраті часу, зусиль та коштів на пошукову роботу.
2.2. Методи екстраполяції. До екстраполяційних методів ми віднесли велику та різноманітну групу прийомів (способів) дослідження, які дозволяють здійснити прогноз результатів інтродукції для регіонів, що знаходяться за межами природних місцезростань рослин. До них належать всі основні методи інтродукції рослин (методи кліматичних аналогів, флорогенетичного та еколого-історичного аналізів, філогенетичних комплексів та еколого-статистичний метод). Наявність значної кількості публікацій з опису, аналізу та апробації методів інтродукції дозволила нам обмежитись тільки прогностичними аспектами їх використання як в оригінальному, так і в модифікованому вигляді.
2.3. Нетрадиційні екстраполяційні методи прогнозування. Аналізуються способи прогнозування, які базуються на теорії витривалості (толерантності) (Good, 1931), палеоботанічній теорії (Сьюорд, 1936), теорії потенційного ареалу (Смик, 1973; 1989), філогенетичному дослідженні кандидатів в інтродуценти (Собко, 1993), використанні основних понять хорології рослин та уявленнях про перспективне інтродукційне поле (Харкевич, 1973), теорії оптимуму (Зайцев, 1983).
2.4. Фізіолого-біохімічні та генетичні передумови інтродукції рослин. Інтродукція рослин як синтетична наука асимілювала принципи та методи інших наук. В екстраполяційному прогнозуванні отримали поширення фізіолого-біохімічні та генетичні методи оцінки адаптаційної здатності рослин. Проведений аналіз можливостей їх використання в інтродукційному прогнозуванні свідчить про високу ефективність оцінки адаптаційної здатності рослин на підставі вивчення білкових комплексів насіння, сполук вторинного обміну, особливостей фотосинтезу кандидатів в інтродуценти та рівня плоїдності рослин. Серед штучних генетичних методів підвищення стійкості інтродукованих рослин та збільшення їх генотипічного різноманіття аналізуються методи генетичної трансформації (Левенко, 2000), мікроклонального розмноження, гібридизації, експериментального мутагенезу, культури ізольованих клітин, тканин та органів та експериментальної поліплоідії.
2.5. Методи інтродукційного прогнозування стосовно рослин захищеного ґрунту. Визнано помилковою думку щодо можливостей повної імітації в тепличних комплексах природних факторів середовища. Це визначає доцільність попереднього вивчення екологічних умов зростання рослин на їх батьківщині з метою отримання достовірного прогнозу перспективи їх вирощування в захищеному ґрунті. Специфічні концепції екстраполяційного прогнозування стосовно тропічних та субтропічних рослин сформувались на уявленні про екологічну амплітуду інтродуцентів, яка набуває прогностичного значення тільки при порівнянні екологічних параметрів рослин в природних умовах та оранжерейних режимах (метод еколого-географічного порівняння).
Коротко розглянуті інші аспекти прогнозування інтродукційної здатності тропічних рослин: інтродукційне районування земної кулі на підставі фітокліматичної класифікації ботаніко-географічних районів-донорів вихідного матеріалу; онтогенетичне вивчення рослин з виявленням "критичних" (вразливих) етапів розвитку; біоморфологічне вивчення рослин (концепція біоморфотипів); порівняльне вивчення ритміки росту і розвитку рослин (метод фітофеноіндикаторів). Більшість концепцій прогнозування адаптивних реакцій теплолюбних рослин в захищеному ґрунті запозичені з теорії та методів оцінки інтродукційної здатності рослин відкритого ґрунту.
2.6. Інтерполяційні методи. Густа мережа інтродукційних центрів, що сформувалась на базі використання екстраполяційних методів, є передумовою інтерполяційного прогнозування адаптаційної здатності рослин. Принципова відмінність інтерполяційного напрямку в прогнозуванні полягає в тому, що прогноз результатів інтродукції здійснюється для рослин, які зростають у проміжних екологічних умовах між тими, що вже були досліджені в раніше створених інтродукційних центрах. Стисло аналізуються методи