РОЗДІЛ 2
Поліфонізація культури
як передумова оновлення ліричного у ХХ столітті.
Розум Нового часу ніби втягується в ауру розуму діалогічного і розкриває свій внутрішній діалог, внутрішню "діалогіку", виявляється моментом, межею сучасної логічної поліфонії.
В. С. Біблер [23, 14].
На порозі ХХІ ст. виникає необхідність переоцінки цінностей, переосмислення традиційних поглядів, переборення вже здобутого шляхом осягнення фактологічного розмаїття явищ з виділенням тих, які в оновлених, модифікованих формах могли б стати біля витоків мистецтва майбутнього. Завдання сучасного художника чи мистецтвознавця полягає в усвідомленні й інтелектуальному осягненні досвіду минулого з поновленням звичних, сталих способів інтерпретації чи характеристики, у пошуку оригінальних ідей, задумів, які б зручно "вписались" в інформативний спектр сучасності. "Сучасна Людина [...] стоїть на вершині й водночас на краю світу - з прірвою майбутнього перед нею, небесами над нею й усім людством, і з історією, що зникає в первісному тумані - під нею. Вона повинна бути надзвичайно свідомою, щоб повністю розуміти й осягати контемпоральність",1 - так визначав покликання сучасної Людини К.-Г. Юнг [185, 205-206], підкреслюючи необхідність осягнення нею минулого в контексті сучасності з передчуттям й передбаченням майбутнього.
Поліфонізація культури ХХ ст. відображає зближення трьох просторово-часових вимірів та їх спресування у єдиний комплекс минуле-сучасне-майбутнє, що особливо характерно для "переломних" епох, коли "посилюється історична й культурна щільність [...] минуле не зникає, фіксуючись в пам'яті культури [...] отримує постійне буття, а жива культура [...] незмінно породжує структурно й функційно нові системи та тексти" [106, 42].
Відповідно виявляється й "поліфонізація людської свідомості" [106], внаслідок розширення інформативного потоку, прискорення й активізації діяльності в зв'язку з тотальною урбанізацією й комп'ютеризацією. Щоб сприймати величезний об'єм різнохарактерної інформації, сучасна Людина навчилась мислити одночасно в кількох вимірах, в різних напрямках й на різних рівнях. Складається враження, що горизонтальний ряд послідовних розумових процесів світобачення > світосприйняття > світорозуміння вертикалізується в конструкцію одночасно співіснуючих актів свідомості. Саме "контрапунктичне" мислення дозволить блискавично оцінити факти дійсності, миттєво сформулювати думку, зробити висновок, прийняти рішення.
У 60-70-ті рр. М. Бахтін, Л. Виготський та інші автори досить вичерпно й, здавалося б, повно дослідили проблему діалогу як основи художнього мислення, його глибоке проникнення в сферу культурології. "Тема діалогічного поліфонізму [...] постає ведучою у мистецтві, у науковому знанні", - відзначає М. Лобанова [106, 132], аналізуючи сучасну стильову ситуацію. Проте, й у 90-х рр., як вважає В. Біблер, "зміст ідей діалогічності б'ється у скронях сучасного розуму" [23, 19].
Аналізуючи явища, предмети, феномени сучасної поліфонізованої культури необхідно застосовувати методи й принципи мислення, які б адекватно відображали багатогранну суть об'єкту дослідження. Мабуть, саме компаративний2 підхід допоможе розкрити багатомірність сучасної змістовності. Проте компаративістика як самостійна галузь дослідження виділилась в філософії 40-х рр. ХХ ст. й займалась протиставленням різних філософських традицій, зокрема порівнянням культур Заходу та Сходу. В останні десятиліття філософська компаративістика виявила спрямування до пошуку зближення й синтезу різних традицій, явищ, проблем, і зустріч
культур почала сприйматись як взаємодоповнююче співіснування, діалог-суперечка за М. Хайдеггером [168] - коли обидві сторони підіймають й збагачують одна одну в спів-існуванні. При цьому "зберігається тотожність та розбіжність [...] різних явищ, й водночас здобувається більше утвердження їх цінності та значущості", як вважав О. Шпенглер [84, 30].
З огляду на те, що у ХХ ст. (особливо в його другій половині) музикознавство прагне до синтезу з філософією та психологією, ідею філософської компаративістики можна спроеціювати в область музикознавчо-аналітичної методології, що постане особливо корисним в процесі дослідження феноменів, що не отримали достатнього обгрунтування у мистецтвознавстві чи відзначаються плюралізмом аналітичних концепцій й відсутністю одностайного визначення. Зокрема, проблема сучасної лірики якраз і належить до тих ділянок культурології, які вимагають діалогічного розгляду й різнобічного дослідження. Спроба визначення специфіки ліричного на сучасному етапі - ідея сама по собі "компаративістська", адже риси сучасної лірики природно виділятимуться в зв'язку з зіставленням їх з лірикою класичною, що досягла свого апогейного розквіту у ХІХ ст., і, таким чином, характеристика ліричного ХХ ст. відбуватиметься "на фоні" звичних моделей та кліше лірики романтичної з частковим підтвердженням, поновленням чи запереченням традиційних стереотипів.
Визначаючи специфіку сучасної лірики, необхідно скористатись методом компаративістики в формі двостороннього підходу - з боку загальних культурологічних концепцій, гіпотез, теорій, пов'язаних з аналізом внутрішнього світу сучасної Людини (основного джерела ліричних образів) та з боку специфічно музикознавчих характеристик.
2.1. Культурологічне осмислення інтровертивного буття
сучасної Людини - основного джерела ліричних образів ХХ ст.
У ХХ ст. особливо загострюється потяг Людини до самопізнання, до аналітичного осмислення власного внутрішнього світу, і саме тому митець часто звертає свій художній погляд в інтровертивну сферу буття. З одного боку, це викликано прагненням усамітнитись, залишитись на одинці з собою, самозаглибитись, і таким чином відпочити від величезного тиску швидкоплинних навколишніх подій й інформативного поліфонізму. З іншого - бажанням відкрити свіже джерело образності й скористатись актом самодослідження задля пошуку нових ідей, задумів, ф