РОЗДІЛ 2
РОЗСТАНОВКА ПОЛІТИЧНИХ СИЛ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРЕДВОЄННІ ТА ПЕРШІ ВОЄННІ РОКИ
2.1. Західна Україна в 1939-1941 рр.
1939 рік виявився епохальним для всієї України. Здійснилась багатовікова мрія українського народу - об'єднання Східної і Західної України. Однак цей процес виявився не таким добровільним і сприятливим для багатьох жителів Західної України.
Безпосередній зв'язок з цією подією мав підписаний 23 серпня 1939 р. німецько-радянський пакт про ненапад й додатковий таємний протокол. Цей протокол визначив сфери впливу Німеччини і Радянського Союзу. Згідно з ним східні території Польщі по лінії Нарва-Вісла-Сян у разі майбутніх територіально-політичних змін мали стати радянською територією [211, с.472].
Маючи гарантії з боку Радянського Союзу про невтручання, нацистська Німеччина 1 вересня 1939 р. напала на Польщу, поклавши початок Другій світовій війні. СРСР, зберігаючи два тижні нейтралітет щодо Польщі, у середині вересня змінює ставлення до цих подій. 14 вересня в газеті "Правда" була опублікована передова стаття "Про внутрішні причини військової поразки Польщі" [157, 14 вер.], яка відображала явно вороже ставлення радянського керівництва до напівокупованої фашистами польської держави, з якою ще весною 1939 р. був підписаний договір про дружбу й добросусідські відносини.
17 вересня міністр закордонних справ СРСР В.Молотов по радіо оголосив, що радянський уряд, не маючи більше змоги зберігати нейтралітет, віддав розпорядження головному командуванню Червоної Армії перейти кордон й узяти під свій захист життя та майно населення Західної України й Західної Білорусії [157, 18 вер.]. Цього ж дня радянські війська вступили у Західну Україну та Західну Білорусію і вдарили в тил польської армії, яка відступала під ударами нацистських військ.
18 вересня 1941 р. польському послу в Москві В.Гжибовському було вручено ноту уряду СРСР, що містила відверту жорстокість та цинізм стосовно переможеної держави. У цьому документі наголошувалось: "Польсько-німецька війна виявила внутрішню неспроможність польської держави. Протягом десяти днів воєнних операцій Польща втратила всі свої промислові райони і культурні центри... Польська держава і її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР та Польщею... Польща перетворилась в зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР... Радянський уряд не може також байдуже ставитись до того, щоб однокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі... залишались беззахисними. Зважаючи на таку обстановку, Радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної армії - дати наказ військам перейти кордон..." [110, с.473].
Ноту вручав заступник міністра закордонних справ В.Потьомкін. Польський посол В.Гжибовський звернув увагу Потьомкіна на те, що нота має ряд неточностей та перекручень і відмовився прийняти її. У відповідь він почув: "Якщо немає польського уряду, то і немає польських дипломатів і немає пакту про ненапад"[252, с. 4].
У перший день Червона армія вступила в Рівне, Дубно, Тернопіль, Коломию та інші міста. 20 вересня був зайнятий Львів. За 12 днів радянські війська уже контролювали територію понад 190 тис. кв. км з населенням більше 12 млн. українців та 3 млн. білорусів [202, с. 67].
Більшість частин польської армії не чинили опору Червоній армії. "Лише окремі групи польських військ, осадників та жандармерії відмовлялися скласти зброю. Вони ховалися у лісах та великих населених пунктах, вичікуючи зіткнення між Німеччиною та Радянським Союзом" [202, с. 156-157].
Західноукраїнське населення переважно привітно зустрічало радянські війська. Цей факт підтверджують і свідки тогочасних подій. Зокрема, відомий український письменник Р.Братунь писав: "Що стосується приходу частин Червоної Армії, то він був з радістю сприйнятий населенням Західної України. Пам'ятаю, як люди вітали радянських воїнів червоними і жовто-блакитними прапорами" [166, 1 жовт.].
22 вересня 1939 р. з'явилось комюніке, в якому було встановлено демаркаційну лінію між СРСР та Німеччиною [157, 23 вер.]. А 28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу й ненапад [157, 29 вер.].
На карті, підписаній міністром закордонних справ Німеччини Ріббентропом та Й.Сталіним як додатку до тексту договору, був встановлений кордон, що пройшов по так званій "лінії Керзона", визначеній Верховною радою Антанти в 1919 р. Проте етнічний принцип до кінця дотриманий не був. На території, окупованій німцями, залишались давні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Холмщина, Посяння.
У цей час, намагаючись продемонструвати виконання Німеччиною підписаних угод з Радянським Союзом, Міністерство закордонних справ Німеччини припиняє пропаганду українського питання [263, с. 237].
У додатковому таємному протоколі до німецько-радянського договору про дружбу і кордони між СРСР та Німеччиною зазначалось, що обидві сторони не будуть допускати на контрольованих ними територіях ніякої агітації, що стосується території іншої сторони. Усі джерела подібної агітації будуть ліквідовані. Було домовлено інформувати про заходи, які будуть вживатись. З цією метою між органами НКВС і гестапо було налагоджено співробітництво. У грудні 1939 р. в м. Закопане (території, окупованій нацистами) навіть було створено спільний навчальний центр [167, с. 26].
Прихід радянських військ на західноукраїнські та західнобілоруські землі хоч і було актом агресії, однак його не можна порівнювати з діями нацистів. Цієї точки зору дотримувались і ряд тогочасних зарубіжних політичних діячів. Зокрема, колишній британський прем'єр-міністр Ллойд Джордж у листі до польського посла в Лондоні від 28 вересня 1939 р. писав: "Російські війська ввійшли на території, які не є польськими, і які були анексовані Польщею силою після першої світової війни... Було б злочинно ставити їх на одну дошку (радянські і німецькі дії - прим. автора
- Київ+380960830922