РОЗДІЛ 2
Роль Очакова у воєнних подіях XVIII ст.
2.1 Значення фортеці для ходу Північної (1700–1721) і російсько-турецької
(1735–1739) війн
У часи правління турецького султана Сулеймана І (1520–1566) вся територія
Османської імперії була поділена на провінції, намісництва – еялети [94].
Очаківський еялет знаходився на захопленій турками території південних та
південно-західних областей сучасних України і Молдови. Цей еялет не мав
визначених кордонів – за османською імперською ідеєю він мав безмежно
розширюватися. Фактично ж влада турецької адміністрації поширювалася на
порівняно невеликі території, де розміщувалися турецькі фортеці: Очаків,
Бендери, Аккерман, Ізмаїл, Кілія [137].
Територія прикордонного Очаківського еялету у XVIII ст. визначена німецьким
дослідником Тунманом в опису кримського ханства. Ця територія мала назву
Єдисан, тобто Західний Ногай, а росіяни називали її Очаківською землею, що
об’єднувала чотири значних міста: Очаків, Аджидер (Овідеопіль), Хаджибей
(Одеса), Дубоссари та ще близько 150 поселень татарських і молдаванських.
Очаківська земля знаходилася між Бугом і Дністром. З півдня обмежена Чорним
морем, а з південно-західної сторони відділялася від Польщі річками Кодимою та
Єгорликом [138. С. 10].
Фортеця Очаків була збудована у 1492 році кримським ханом Менглі-Гіреєм на
місці завойованої князем Вітовтом фортеці Дашів. Це був самостійний крок
кримського хана по опануванню земель Північно-Західного Причорномор’я. Побудова
фортеці Очаків мала на меті воєнні та політичні наміри Криму щодо
причорноморських земель. Її спорудження свідчило про політичний союз Криму та
Московської держави. З моменту свого виникнення у 1492 р. Очаків постійно
загрожував безпеці Литовської держави, куди в той час входили українські землі
[114].
У 1516 році фортеця Очаків стала резиденцією сина Менглі-Гірея, Ахмат-Гірея
Кульгавого, який підтримував дружні дипломатичні відносини з Московською
державою та провадив ворожу політику щодо Великого Князівства Литовського.
Польський історик О.Яблоновський зазначає, що козацтво з’явилося там саме тоді,
коли виникла проблема південного кордону між турецько-татарським та
слов’янським світами [153].
У міру опанування татарами Криму та Південно-Західного Причорномор’я з часом
постала проблема необхідності стабільних та спокійних кордонів.
За Менглі-Гірея стався остаточний перелом у стосунках на кордоні між
турецько-татарським та слов’янським світами, які стали відносинами з позиції
сили. Почалося знищення прикордонних околиць Руси-України, що й викликало хвилю
колонізації, яка тривала цілих півстоліття.
У середині XVI сторіччя козацтво займалося на річках Дніпро, Буг, Інгул
бджільництвом, рибальством, мисливством [154; 155].
З 1525 р. Очаків та його околиці увійшли як санджак (адміністративна одиниця)
провінції Румелі до Османської імперії, 1538 року в Аккерманський санджак.
Стара фортеця, назва якої збереглася за фортецею й збудованої на місці руїн
найдавнішої дотатарської укріпленої частини, у XVI ст., можливо, все ще була
дерев’яна і не раз руйнувалася козаками.
У 1559 році османи змушені були провести роботи по відновленню фортеці. Посол
Стефана Баторія Мартин Броньовський бачив Стару фортецю після відновлення у
1578 р. [72. C. 19].
Лише з кінця XVI ст. було створено окрему провінцію Озю із санджаків
(новозавойованих земель) Північно-Західного Причорномор’я як форпост проти
козаків. До того часу адміністрація тут не мешкала, і новий відбудовний період
розпочався на початку XVIІ ст. з наданням території нового статусу. За
свідченням Є.Челебі розбудова Старої фортеці та збільшення кількості міських
структур належить до часів правління султана Ахмеда І (1603–1617 рр.) [62].
За османським реєстром 1627 р. згадуються чотири Очаківські фортеці, тобто на
той час вони вже були збудовані.
Г.Боплан, який провів в Україні 17 років від 1630 до 1647, залишив певні
відомості про Очаків першої половини XVII ст. На цей час, вказує він, порту там
не було, лише хороша якірна стоянка для галер. Під замком знаходилися два
«міста», розташованих поруч: одне – на пагорбі, друге – у байраку. Вони були
добре захищені з південного заходу та північного сходу. Стіни замку до 25 футів
(7,62 м) завтовшки, але стіни міста набагато нижчі. У місті, можливо, мешкало
до 2 тисяч людей [44].
Найбільш повний опис фортифікаційних споруд Очакова подав Е.Челебі. Він
відзначив головні фортифікаційні споруди і стару цитадель, серединну фортецю –
Піяле-паша, нову фортецю – Хасан-паша. Також Е.Челебі вважає 1626–1627 роки
часами відбудови серединної і нової фортеці.
Крім головних фортифікаційних укріплень міста-фортеці Очаків, Е.Челебі згадує
фортецю Кючюк-Хасан-паша, яка знаходилася в межах зовнішніх посадів Очаківської
фортеці на березі Дніпра.
На картах генерала Х.Манштейна, які відображають стан міста-фортеці Очаків на
1737 рік, можна знайти всі фортифікаційні об’єкти, зазначені Е.Челебі.
Очаківська фортеця – це чотирикутний оборонний масив [62], укріплення якої
складалися з трьох окремих зв’язаних між собою фортець. Найдавніша – Стара
цитадель, збудована Маджаром Алі-пашою. Тут були міцні оборонні стіни в два
ряди з 15-ма вежами, глибокий рів. У центрі цитаделі – мечеть, шаріатський суд,
палац бея, дрібні торгові крамнички. Серединна фортеця та нижнє укріплення
називалися ще фортецею Піяле-паша. Вони приєднувалися до старої цитаделі. Нижнє
укріплення – фортеця Хасан-паша на березі Дніпра була укріплена потужними
бастіонами та вежами. Цитадель і серединне й нижнє укріплення утворювали
колоподібну систему: між ними знаходилися масивні зубчасті
- Київ+380960830922