РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ПАМ’ЯТОК У РОСІЙСЬКІЙ
ІМПЕРІЇ
2.1. Розробка й обговорення нормативних документів стосовно світського і
церковного пам’яткознавства
В історії Росії період ХІХ – початку ХХ століть не випадково ознаменувався
підвищеною увагою до різноманітних пам’яток історії та культури.
Художньо-мистецька, історична, духовна, політична та інші цінності, закладені у
їх формі та змісті, дедалі тісніше пов’язувалися з актуальними проблемами, що
хвилювали суспільство. Світська й духовна влада Російської імперії, пронизана
великодержавними настроями, усвідомлювала важливість збереження реліквій як
засобу вивчення минувшини. Але не менша роль відводилася їм як потужному
факторові насадження і зміцнення самодержавства, російського православ’я та
офіційної імперської історичної науки, особливо на новоприєднаних наприкінці
ХVIII – на початку ХІХ століть землях (сюди входили і Волинь, Холмщина та
Підляшшя), показу особливої місії Росії в цивілізованому світі. У свою чергу,
передові представники поневолених імперією народів розглядали
історико-культурну спадщину не лише як вагому і необхідну ланку, що єднає
минуле з сучасним, важливий чинник популяризації історії та культури рідного
народу, свідчення його історичної самобутності, а й як могутній засіб виховання
у нього, в тому числі в українців, національної свідомості.
Таким чином, пам’ятки старовини потрапляють у центр боротьби
суспільно-політичних ідей, стають важливим елементом політичного і громадського
життя. Тому закономірно, що вже з початку ХІХ століття в Росії набагато
потужнішим стає рух, спрямований на виявлення, взяття на облік, вивчення і
збереження пам’яток. Цей процес зумовив потребу в розробці законодавства про
пам’ятки, яке мало стосуватися і світських, і церковних реліквій.
Визначальне місце при розробці правових положень та норм щодо пам’яткознавства,
які згодом обов’язково затверджувалися царем, належало Міністерству внутрішніх
справ, Міністерству народної освіти і Синодові. З другої половини ХІХ століття
активними учасниками цієї діяльності починають проявляти себе різноманітні
державні та громадські пам’яткознавчі установи і товариства, створені з дозволу
вищеназваних світських і духовних інстанцій.
Міністерство внутрішніх справ, утворене 8 вересня 1802 року, з перших років
функціонування посідало особливе становище в загальній системі
адміністративного управління Росії. Це особливе становище зумовлювалося
численністю, різноманітністю і важливістю його функцій. До компетенції
Міністерства як інстанції, відповідальної практично за всі сторони внутрішнього
життя держави, входили і збір відомостей про наявні старожитності, нагляд за
станом і збереженістю давніх споруд та інші питання, пов’язані з
пам’яткознавством. Підрозділами в системі Міністерства, відповідальними за
збереження історико-художніх реліквій, архітектурних пам’яток, зосередження
відомостей про них, були відповідні департаменти та комітети. Департамент
поліції, утворений 7 січня 1803 року спочатку під назвою “Експедиція спокою і
благочинності”, дбаючи про дотримання належного благоустрою населених пунктів,
мав здійснювати нагляд за станом давніх будівель. Функції Департаменту
загальних справ, організованого 25 червня 1811 року, полягали у зборі
відомостей про археологічні знахідки, виявленні давніх архітектурних споруд і
техніко-мистецькому нагляді за ними, затвердженні статутів науково-громадських
товариств, видачі дозволів на відкриття музейних закладів, діяльність архівних
комісій, проведення археологічних з’їздів та пам’яткознавчих виставок тощо. Під
опікою Господарського департаменту, створеного 4 березня 1797 року при Сенаті
під назвою “Експедиція державного господарства”, перебували давні вцілілі
споруди або їх залишки, які знаходилися в межах населеного пункту. В загальному
руслі збору, опрацювання та впорядкування відомостей різноманітного
статистичного характеру Центральний статистичний комітет зосереджував матеріали
про наявні у відповідних місцевостях імперії пам’ятки історії та культури,
археологічні знахідки, наукове життя, публікував статистичні історичні описи
окремих губерній, повітів і населених пунктів з інформацією пам’яткознавчого
характеру. У системі Міністерства внутрішніх справ він почав функціонувати з 20
грудня 1834 року як Статистичний відділ. 22 грудня 1852 року в результаті
злиття Статистичного відділу з Люстраційним комітетом у справах західних
губерній був утворений Статистичний комітет, перейменований 4 березня 1858 року
в Центральний статистичний комітет. Техніко-будівельний комітет, утворений 6
квітня 1865 року у зв’язку з різким розширенням в Російській імперії масштабів
відновлення давніх і спорудження нових будівель, що мали слугувати возвеличенню
самодержавної влади і російського православ’я, відповідав за ремонт і
реставрацію пам’яток архітектури. У межах губерній повноваження Міністерства
внутрішніх справ у галузі пам’яткознавчої діяльності покладалися на місцеві
поліційні управління, губернські статистичні комітети та будівельні
відділення.
Питання історико-пам’яткознавчого характеру входили також до компетенції
Міністерства народної освіти, утвореного 8 вересня 1802 року. Їх розглядав і
вирішував насамперед Департамент народної освіти, організований у складі
Міністерства 7 січня 1803 року. Верховною владою імперії на нього покладалася
відповідальність за діяльність усіх без винятку наукових установ, товариств і
комісій, у тому числі й тих, які були причетні до проведення пам’яткознавчої
роботи. Департамент мав
- Київ+380960830922