РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКІ ЗБРОЙНІ СИЛИ
2.1. Реєстрове козацьке військо Гетьманщини
Історія формування збройних сил українського народу корінням сягає в епоху Старокиївської держави. Військо великих київських князів було першим етапом у розвитку національної армії. Згодом його змінили військові формування Галицько-Волинського, Київського, Чернігівського, Переяславського князівств. Не уривалися традиції українського війська і в часи Литовсько-Руської держави. Загальновідомо, яку роль відіграли українські полки у Грюнвальдській битві 1410 року. У добу польського панування зародилися й сформувалися нові збройні сили України на ґрунті козацтва [141]. Ставши в часи Хмельниччини основою української державності нового періоду, у другій половині ХVІІ ст. козацька армія України поділилася на кілька військово-територіальних формувань: а) збройні сили України-Гетьманщини, або війська гетьманського регименту Лівобережної України; б) слобідські козацькі полки (черкаси) у складі Сумського, Харківського, Острогозького, Охтирського та Ізюмського полків; в) збройні сили Правобережної України, що залишалася в складі Польщі. До 1676 р. існувало 10 полків Петра Дорошенка, потім полки Є. Гоголя, у 80-90-х рр. діяли загони С. Куницького, А. Могили, С. Палія, С. Самуся, І. Іскри, А. Абазина та інші; г) Військо Запорозьке низове, або січове козацтво, організоване за полково-курінним принципом.
Факт існування національних збройних сил, як елемента державності, свідчить про державотворчу здатність українського народу, яку всіляко гальмували чужоземці - Московщина, Польща, Туреччина. Та й офіційна назва української держави на Лівобережжі була "Військо запорозьке", що зайвий раз підкреслює тодішню державницьку функцію збройних сил України [86].
Позаяк метою нашого дослідження є визначення ролі козацьких формувань в османсько-московських війнах кінця ХVІІ ст., то цілком доцільним і раціональним буде вивчення становища самого українського війська в означений період. При цьому, не ставимо завданням охарактеризувати всю глибину структури функціонування і життєдіяльності всіх частин збройних сил України, що має стати предметом окремої праці. Ми зупинимося лише на тих суттєвих моментах, які впливали на діяльність війська в системі антиосманської боротьби.
В ході війн, які вела Російська держава у другій половині ХVІІ ст. на території України і Білорусії проти Польщі, Туреччини та Криму, визначну, а під час і вирішальну роль відігравало українське козацьке військо, хоча перемоги й приписувалися завше "непобедимому русскому оружию". Після підписання в 1667 р. Андрусівського перемир'я, а в 1686 р. "Вічного миру" між Москвою і Річчю Посполитою, визначальним напрямком зовнішньо-політичної та військової діяльності збройних сил України стала антитатарська та антитурецька боротьба, головним чином на власній, українській території. Саме тому характеристику складу та функціонування збройних сил України ми й подаємо у зв'язку з їхньою участю в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVІІ ст. Адже козацьке військо, разом з цивільним населенням України, взяло найдієвішу участь в походах на Правобережну Україну в 1672-1676 рр., в Чигиринських походах 1677-1678 рр., в Кримських (1687 і 1689 рр.) походах та в походах на Азов (1695-1696 рр.) і на нижньодніпровські турецькі фортеці (1695 - 1698 рр.) і в значній мірі визначило позитивний результат цих акцій. Доречним буде нагадати, що саме в боротьбі з турецько-татарською агресією у ХVІ ст. і скристалізувалося козацтво як збройна сила українського народу. В період бездержавності воно взяло на себе одну з найважливіших державних функцій - захист країни від зовнішніх ворогів, і насамперед від Османської імперії та Кримського ханату.
Козаками вважали вільних господарів, вписаних до спеціального списку - реєстру (згодом - компуту) і юридично зареєстрованих як представники військово-служилого стану. Це були реєстрові козаки, на відміну від козаків низових - запорожців. Вперше реєстр, як відомо, укомплектував король Сигізмунд ІІ у 1572 році. Період формування козацьких збройних сил завершився в часи Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького. В цей час на підставі військового устрою запорозького козацтва сформувалася адміністративна й воєнна полково-сотенна структура української козацької держави [349], яка прибрала назву "Війська Запорозького".
Остання чверть ХVІІ ст. становить особливий етап в історії козацького війська ранньомодерної української держави Гетьманщини (Лівобережної України). То був час його найвищого розквіту, найбільшого злету. Він охоплює період від 1676 р. коли скінчилася Руїна і ситуація в лівобережній автономії стабілізувалася, і до 1709 року, - року Полтавської катастрофи, - коли Решетилівськими статтями Петро І підпорядкував гетьманський регімент російським офіцерам і ввів таким чином збройні сили Гетьманщини до складу російської армії [383]. Отже, остання чверть ХVІІ ст. в історії козацького війська відрізняється і від періоду Руїни, коли йшов процес трансформації і усталення структури держави Хмельницького, і від часів ХVІІІ ст., коли козацьке військо швидко занепадає. Тобто цей час може бути предметом окремого наукового вивчення, на що власне, частково вже звернув увагу в фундаментальній монографії В.А. Дядиченко [101].
Відтак, в останній чверті ХVІІ ст. гетьманське козацьке військо, яке в документах іменується "військо запорозьке", "малоросійські полки", "гетьманський регімент" складалося з двох основних структурних частин - городових (реєстрових) і найманих (охотницьких) полків. Наразі розглянемо комплектацію, мобілізацію, кількість, керування, забезпечення та структуру городових або реєстрових полків, укомплектованих на підставі реєстру.
Комплектація (система набору до війська особового складу) реєстрового козацького війська, яке мало характер ополчення, здійснювалася за двома основними принципами: становим і територіальним. Незалежно від роду, категорії і складу все
- Київ+380960830922