РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ПОЯВИ, СУТНІСТЬ ТА ГЕНЕЗА ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ
ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ
У розділі розглядаються питання суті та причин дитячої безпритульності.
Необхідність чіткого визначення поняття та розмежування видів дитячої
безпритульності, аналіз причин її виникнення обумовлена як загальними
практичними та теоретичними потребами, так і необхідністю фундаментальних
методологічних засад нашого дослідження. Тільки ретельне вивчення різноманітних
проявів безпритульності, її суті та причин допоможе зрозуміти та усвідомити
досвід формування державної політики щодо неї та впровадження засобів та
методів подолання цього соціального явища.
Цієї мети неможливо досягти без аналізу становлення юридичного статусу цього
соціального явища та світового досвіду в організації роботи державних установ з
безпритульними дітьми.
2.1. Суть дитячої безпритульності як соціального явища та її генеза в
історичному контексті
На початку ХХ століття проблема дитячої безпритульності, сутність та механізм
її виникнення розглядалися головним чином у зв’язку з дитячими
правопорушеннями. Як соціальне явище дитячу безпритульність почали розглядати
тільки з початком першої світової війни. До її початку розміри вуличної
безпритульності були не тільки значно меншими, але і носили принципово інший
характер. До війни безпритульність, яка була характерною рисою соціального
розвитку дореволюційної Російської імперії та України як її складової частини,
головним чином зводилась до професійного жебрацтва, дитячої злочинності та
малолітньої проституції.
Наскільки швидко війна призвела до зростання дитячої безпритульності свідчать,
зокрема, статистичні дані Петроградського міського опікування бідних. Так, якщо
у серпні 1914 р. в Петрограді товариство допомогло близько 36 тисячам родин, то
у жовтні 1915 р. чисельність родин, які отримували від них допомогу,
збільшилась більше ніж вдвічі – близько 84. За підрахунками доктора Ограновича
більше як 150 000 петроградських дітей вже тоді залишилися без жодних засобів
існування. [43 [89] Василевский Л.М. Голгофа ребенка. Беспризорность и дети
улицы. - Л.-М.: Книга. - 1924. - С.6.]
Дитина завжди є соціально слабкою. Але її беззахисність особливо різко
проявляється тоді, коли зникають ті соціальні кола, які захищають її у
дитинстві – родина, регулярна та систематична шкільна освіта, соціальна опіка й
допомога з боку державних або благочинних організацій. В результаті війни ці
соціальні інституції у значній своїй кількості були зруйновані, що спричинило
різке зростання чисельності безпритульних дітей та дитячих правопорушень. [2
[88] Василевський Л.М. Детская “преступность” и детский суд. - Изд-во
“Октябрь”, 1923. - С.IV.] Саме внаслідок війни почалося руйнування усього
сімейного укладу родини, різко знизився матеріальний рівень життя. Жінки,
залишившись без чоловіків, починали все більше часу віддавати праці, в
результаті чого діти залишалися бездоглядними, та й самі діти йшли працювати,
розширювалися види дитячої праці та збільшувалася їх зайнятість на виробництві.
Використання дитячої праці, як свідчить історичний досвід, у багатьох випадках
призводить до зростання кількості дитячих правопорушень. Це обумовлено не
стільки тим, що дитяча праця є показником тяжкого матеріального становища
родини дитини, яка в ранньому віці змушена працювати, стільки тим, що
неповнолітній швидше ніж його однолітки зростає, набуваючи потреб, не
властивих його віку.
Вперше увагу на проблему зростання дитячої безпритульності звернули саме в
результаті вивчення статистичних даних щодо зростання дитячих правопорушень.
За даними Відня за роки війни злочинність серед неповнолітніх зросла на 150%, а
в Німеччині - в 7,5 разів. [45 [88] Василевський Л.М. Детская “преступность” и
детский суд. - Изд-во “Октябрь”, 1923 - С. ІV.] Дані, які наводить Люблінський
П.І. в передмові до праці Василевського Л.М. “Дитяча “злочинність” та дитячий
суд” розкривають картину зростання дитячих правопорушень під час першої
світової війни та в перші післяреволюційні роки. Зокрема, в Петрограді в 1913
р. на 1 000 населення у віці від 7 до 18 років, коефіцієнт звинувачених у
скоєних злочинах становив 1,6. У 1914 році цей коефіцієнт падає до 1,1; після
чого починається його невпинне зростання: в 1915 р. – 1,2; 1918 – 2; 1919 –
5,1; 1920 – 7; 1921 – 7,6. [46 Там само. – С. V.] Наведені дані свідчать, що
проблема дитячої злочинності і безпритульності в умовах війни та повоєнної
Європи набула важливого значення.
Саме зростання чисельності дитячих правопорушень обумовило посилення уваги та
активізацію участі держави в боротьбі з безпритульністю. Зрозуміло, що ця
боротьба важлива та необхідна не тільки тому, що вона є попередженням дитячих
правопорушень та злочинності неповнолітніх (відповідно і дорослих), а і в силу
більш вагомих причин. Безпритульна дитина, дитина, котра не отримала мінімуму
виховання в майбутньому стає асоціальною і, навіть, антисоціальною, що загрожує
розвитку духовності суспільства.
Предметом уваги державних установ країн західної Європи стали, насамперед, діти
– “жертви війни”. Зокрема, у Франції в 1914 – 1915 рр. законодавчі установи
обговорюють кілька проектів законів, спрямованих на захист прав дітей, які
постраждали під час війни. В березні 1916 року на розгляд парламенту уряд
виносить свій проект закону, де вперше дітей, котрі внаслідок війни залишилися
без батьків, визнано “дітьми батьківщини”, а допомогу їм державним обов’язком.
Реалізація цих настанов покладалася на спеціально створену Вищу Раду з охорони
дитинства. [47 [100] Гернет М.Н. Социал
- Київ+380960830922