Вы здесь

Давнє чинбарство на території України за археологічними даними

Автор: 
Войнаровський Віктор Миколайович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U001540
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Основна джерельна база дослідження
2.1. Чинбарський спеціалізований осередок XV-XVI ст., Львів,
розкоп “Перун”. Матеріали й аналіз
У 1997 р. Регіональний науково-дослідний іноваційний центр “Рятівна
археологічна служба” при Інституті археології НАН України (м. Львів, керівник –
В.І.Івановський) провів рятувальні розкопки в центральній (середньовічній)
частині Львова по вул. Б.Хмельницького, 12 (південна ді-лянка сучасної площі
Старий Ринок), на місці будівництва торгового цент-ру “Перун” (начальник
експедиції – С.В.Терський, наукові співробітники В.М.Войнаровський,
О.Г.Овчинніков). В розкопі “Перун” площею понад 500 м 2 досліджено культурні
нашарування ХІІІ- ХІХ ст. Завдяки добрій консервації (берег допливу р. Полтви,
перезволоженість грунту, велика глибина розкопу, значний вміст в шарах гною та
відпрацьованих дубиль-них сумішей) збереглись дерево, деревна кора, вапно,
волос, шерсть, шкіра та вироби з неї, інша органіка. Об’єкти, досліджені в шарі
другої половини ХV- початку XVI ст. (глибина 3,6-4 м від сучасної поверхні),
становлять унікальний чинбарський осередок середньовічного Львова. (Рис.2/1)
Виробниче місце 1. (Рис.2/2) В західній стіні розкопу ІІ було виявлено прошарок
вапнякового кольору товщиною 10-15 см і шириною 4 м –– слід долівки споруди чи
відкритого виробничого місця, та стінку глинобитного об’єкту. Було зроблено
прирізку – розкоп 2,6х2,5 м (саме настільки дозволяли виробничі умови – навислі
фундаменти будинку і родера ХІХ ст.).
Центральну частину виробничого місця займав двохярусний горн-піч для випалу
вапняку. Нижня, опалювальна, камера його – округлої форми, з діаметром дна 0,7
м, череня – 0,6 м, висотою 0,4 м. Черінь – товщиною 5-6 см, викладений
фрагментами посуду та, ймовірно, використаних сопел на глиняному розчині.
Опалювальна камера горну була вщент заповнена де-ревним вугіллям.
Верхня камера горна – випалювальна. Вона округлої форми, розміра-ми аналогічна
нижній камері, з якою її з’єднував відкритий перехід (отвір) діаметром 0,15 см,
обкладений по дну випалювальної камери шматками цегли-пальчатки (кілька цілих
цеглин виявлено на долівці поруч горна). Верхня камера теж доверху заповнена
вапняком, розмежованим на висоті 0,12 м від дна камери прошарком деревного
вугілля товщиною 2-3 см. За-вантаження камери й вибирання випаленого вапняку
проводились через отвір, який пробивався й замазувався глиною у склепінні
верхньої камери.
Устя опалювальної камери (“око форми”: Філюк О.В., 2000, с.116) – отвір шириною
0,2 м і висотою 0,15 м – знаходилось із західної її сторони. До нього примикав
невеличкий глиняний підмурівок підпрямокутної фор-ми із дашком з кам’яних
плиток, який служив для завантаження опалю-вальної камери і нижньою опорою
керамічного сопла, що входило в неї. Сопло – глиняна випалена труба довжиною
0,8 м, зовнішнім діаметром 0,11 м, товщиною 1 см – прилягало до горна із
західної його сторони. Пе-редня, розширена частина сопла, також кріпилась в
суцільній глиняній ви-паленій опорі овальної форми. Повітря в сопло, звичайно,
нагніталось за допомогою шкіряного міха, що не зберігся.
Із західної й південноі сторін від горна виявлено значні скупчення кам’янистого
вапняку (мергелю) та овальне скупчення, очевидно, вже зба-гаченого вапняку
(легко перекопувалось лопатою). Поруч – вимостка з кількох білих
цеглин-пальчаток.
Долівка виробничого місця – нерівномірно спланована, засипана вап-няком на
висоту 0,1-0,15 м. Ніяких слідів стін чи стовпових ямок виробни-чої споруди чи
навісу над горном в дослідженній південно-східній частині виробничого місця не
виявлено.
Не викликає заперечення, що досліджений об’єкт – це виробниче міс-це (майстерня
відкритого типу), де відбувалось випалення (збагачення) вапняку. Вапняк
(мергель), добутий поруч (виходи мергелю є повсюди на досліджуваній території),
нагромаджувався біля горна (скупчення 2), пере-криваючи трубу-сопло (крім її
початку), що додатково убезпечувало її від зміщення в момент продування
повітря.
Збагачений вапняк, як відомо – основа виробництва вапна, що вико-ристовувалось,
як на досліджений час, в кам’яному будівництві, залізороб-ці (флюс) та
виробництві скла, шкірвиробництві (вапнування шкіри), як антисептик (худоба,
плодові дерева) тощо [Энциклопедический словарь 1894, с.833]. Але у всіх цих
галузях використовується лише гашене вапно. Гашення, як відомо, відбувається
або в ямах, або в купах (на денній повер-хні, обприскуванням) [Там же,
с.831-833]. Можливо, своєрідна вапнякова площадка, досліджена в 5 м південніше
виробничого місця 1 (розкопи І, VII, VIII), і була місцем гашення вапна.
(Рис.2/1) Це вапняковий майдан-чик овальної форми, площею близько 50 м 2,
товщиною 0,2 м (в центрі) - 0,1 м (периферія), що потоншується до 1-2 см на
краях. Лежить площадка на похованому горизонті темно-сірого кольору (ХІV ст.) і
лише в її центрі є вихід материкового кам’янистого мергелю, що не піддається
прокопу-ванню. Решта площадки відносно добре прокопувалась (сліди гашення
вапна? рештки заготовленого для випалення мергелю, що розплились під дією
вологи? залишки подрібнення вапняку?).
Уже гашене вапно виявлено в 0,5 м на схід від виробничого місця 1. Воно доверху
наповнювало вкопаний в землю дерев’яний ящик розміром 0,7х0,38 м, стінки якого
становили дошки висотою 0,22 м і товщиною 3-4 см. (Рис.2/2) Накритий він був
дерев’яною покришкою – дошкою 0,5 см завтовшки (прикриття ємкості з вапном –
обов’язкове: Там же, с.833).
Найбільше вапна, як відомо, потребувало шкірвиробництво [Wielo-wiejski 1960,
s.96]. Подальше розглядувані артефакти (об’єкти, інгредієнти, шкіра, ба,
навіть, вибір ділянки для виробничих потреб) свідчать про ви-ро