Розділ 2
ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
НАПРИКІНЦІ 80-х — У 90-і РОКИ ХХ ст.
2.1. Етнонаціональне відродження України
і початок зміни світоглядних орієнтацій
у молодіжному середовищі
Перехідний період у пострадянських країнах започаткований реформами середини
80-х років ХХ ст. Результатом цих реформ, який виходить далеко за рамки
завдань, поставлених самими реформаторами, стали демонтаж однопартійної,
номенклатурної системи; переорієнтація політичної ідеології, формування
політичного плюралізму; перетворення в системі ціннісних орієнтацій та у
фундаментальних засадах способу життя. І все ж найголовнішим результатом даного
переходу є, на думку деяких вчених, так звана "етнічна революція". Остання
являє собою "складний процес вторинного розігріву етногенезу, зміни
соціально-економічної і культурної моделей, які задають матриці відтворення
етнічних спільностей". Зазначене поняття "надає пострадянській історії певного
інтегрального сенсу, пояснюючи найскладніші його особливості та пов'язуючи їх
воєдино" [8, с.107].
Етнічна революція, що продовжується на пострадянському просторі та в Україні як
незалежній державі, є в сучасних умовах не відступом у минуле, а своєрідним
способом утвердження в сучасності й містком у майбутнє. На підтвердження даної
тези російський вчений А. Андрєєв зазначає: "Реально слід вести мову про
формування на території СРСР певної нової геополітичної структури, але не
крихкої, аморфної, подібної до нинішньої СНД, а такої, що володіє всіма
ознаками суб'єктності" [8, с.113]. Виходячи із цього, можна стверджувати, що
український соціум, принаймні його молода генерація, сформована в останнє
десятиліття, більшою мірою (поряд з невизначеністю її окремих частин)
налаштований на самостійність етнонаціональної ідентифікації. Відповідно
системотворчим принципом майбутньої цивілізаційної інтеграції в межах
пострадянської чи європейської спільноти виступатиме орієнтація української
молоді на поєднання взаємодоповнюючих елементів, які історично можуть належати
до різних культурних світів.
З розпадом Радянського Союзу та початком самоствердження України як самостійної
держави колапс "нової історичної спільноти" — радянського народу став не тільки
неминучим, але й очевидним. У результаті перед Україною постала проблема пошуку
етнонаціональної ідентичності вже на рівні державної політики. Необхідність
відродження української державності стала однією з великомасштабних
етнополітичних проблем, важливим чинником розгортання націотворчих та
державотворчих процесів, вироблення нової ідеології, здатної інтегрувати
суспільство на основі свідомо сформульованої мети і загальноприйнятних
цінностей.
За цих умов в українському суспільстві на рівні окремих груп, особистості виник
на межі 80-х — 90-х рр. своєрідний "історичний ренесанс". Український дослідник
етнонаціональних процесів О. Антонюк вважає, що такий ренесанс, тобто
повернення до власних джерел, до витоків свого етнічного "Я", зумовлений і
об'єктивними, і суб'єктивними чинниками. По-перше, масштаби, новизна і
складність завдань, що постали перед незалежною Україною у соціальній,
економічній і духовній сферах, широке залучення до їх розв'язання народних мас
зумовлюють необхідність глибокого пізнання громадянами закономірностей
історичного розвитку, своєї ролі та місця в ньому. По-друге, засвоєння
історичного досвіду минулих поколінь, їхніх традицій, інтересів, цінностей є
джерелом тієї духовності, що лежить в основі національного самопізнання людей
нового часу. По-третє, сучасний сплеск інтересу до історії пояснюється тим, що
ідеологічний диктат командно-адміністративної системи призвів до глибоких
деформацій у розвитку історичної науки, кон'юнктурного висвітлення багатьох
подій та фактів минулого і справив негативний вплив на історичну самосвідомість
народу України" [12, с.81]. Зазначені чинники зумовили значні коливання у
процесі етнічної та національної ідентифікації, насамперед молодих людей. До
таких коливань, зокрема, можна віднести: ідеалізацію минулого, відторгнення
адміністративного втручання, різноманітні прояви абсентеїзму та нігілізму,
апатію щодо політичної участі та громадського самовираження.
У 90-ті роки ХХ ст. Україна постала перед необхідністю формування нової
ціннісної основи позитивної моделі майбутнього, до якого рухається суспільство,
легітимізації дій влади, її права управляти суспільством і реалізувати ту чи
іншу стратегію національного розвитку. Основу цієї стратегії, на думку
М. Обушного, має становити "перехід від бездержавного до державного стану, а
від нього — до утвердження засад громадянськості". Саме такими є "основні етапи
еволюції етнонаціональної ідентичності для народів, які в силу різних обставин
були позбавлені або ж не мали державності" [129, с.1].
Десятиліття української самостійної державності проблему етнонаціональної
ідентичності не зняло, а навпаки, поставило з новою гостротою, яка зумовлена
необхідністю виходу країни з тотальної кризи — економічної, політичної,
ідеологічної. Поряд з подоланням цієї кризи поступово виникло завдання
створення принципово нової теорії та практики побудови демократичної,
соціальної, правової держави на засадах національного розвою в контексті
етнонаціонального розвитку як невід'ємної складової вітчизняної та світової
історії. Специфіка такого розвитку зумовила особливості етнополітики держави,
етнічної та національної ментальності.
В умовах сучасного розвитку ідентичність є тією субстанцією, яка дозволяє
всебічно усвідомити характер етнічності в усіх ї
- Київ+380960830922