РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Об'єктом наших досліджень є 17 похідних бензойної кислоти, що синтезовані на
кафедрі фізколоїдної та нерганічної хімії Національної фармацевтичної академії
України під керівництвом проф. В.І.Кабачного та доц. Є.Я. Левітіна і які
представлені такими групами:
– солі 2,4-дихлорбензойної кислоти;
– похідні R-бензоат-Ht-амонію;
– аміди R-(карбоксиметіл) антранілової кислоти.
Виучувані речовини є кристалічними сполуками, добре розчинними у воді та
органічних розчинниках.
Враховуючи наведені в огляді літературі дані про фармакологічні властивості ННА
та НПЗЗ, перспективність пошуку нових препаратів цієї групи в ряді похідних
бензойної кислоти та результати комп’ютерного діскрипторно-статистичного
аналізу структур даних похідних, фармакологічний скринінг похідних бензойної
кислоти включав дослідження анальгетичної, антиексудативної дії, впливу на
процеси ПОЛ, гострої токсичності та залежності «структура-дія» в ряді
виучуваних похідних.
Вплив сполук на периферичну ноцицептивну систему вивчали на моделі
оцтово-кислих корчів у мишей [149], яка дозволяє опосередковано оцінити вплив
речовин на синтез та визволення медіаторів болю: брадикініну, серотоніну,
гістаміну, ПГ. Як препарати порівняння використовували вітчизняний анальгін як
аналог за анальгетичною дією та імпортний вольтарен як аналог за структурою і
дією.
Оцінку периферичної анальгетичної дії похідних бензойної кислоти та препаратів
порівняння проводили на білих мишах вагою 18-20 г. по 7 тварин у групі. Корчі
викликали внутрішньочеревним уведенням 0,6% розчину оцтової кислоти з
розрахунку 0,1 мл на 10 г маси тварини через 1 год. Після внутрішньошлункового
введення досліджуваних речовин. Контрольна група мишей одержувала еквівалентну
кількість розчинника. Уведення альгогену викликало розвиток корчів – судомих
скорочень черевних м'язів мишей, які супроводжувалися витягуванням задніх
кінцівок. За тваринами спостерігали протягом 20 хвилин і підраховували
кількість корчів у кожної тварини.
Анальгетичну активність досліджуваних сполук та препаратів порівняння оцінювали
за їх здатністю зменшувати кількість корчів у дослідній групі мишей у
порівнянні з контрольною і виражали у %, розрахунок проводили за такою
формулою:
АА = (Ск - Со/ Ск) · 100%, де
АА - анальгетична активність у %;
Ск - середня кількість корчів у тварин контрольної групи;
Со - середня кількість корчів у тварин дослідної групи.
Для вивчення анальгетичної активності досліджуваних похідних та препаратів
порівняння було поставлено 72 серії дослідів на 504 білих мишах. Виучувані
речовини вводили перорально в діапазоні доз 0,01-1,0 мг/кг з метою визначення
ЕД50 на цій моделі. Останні та їх довірчі інтервали розраховували з
використанням метода найменших квадратів [150, 151].
Антиексудативні властивості похідних бензойної кислоти вивчали на моделі
карагенінового набряку стопи у білих мишей вагою 18-20 г [152]. Набряк
викликали субплантарним уведенням 0,05 мл 1% розчину карагеніну в одну із
задніх кінцівок тварин дослідних та контрольних груп через 1 годину після
введення досліджуваних речовин та препаратів порівняння анальгіну і вольтарену.
Контрольна група мишей одержувала еквівалентну кількість розчинника. Через 4
години (момент розвитку максимального набряку) тварин виводили з експерименту
дислокацією шийних хребців, ампутували задні кінцівки на рівні тазостегневого
суглобу та гравіметричним методом визначали їх масу. Про ступінь набряку судили
за різницею в масі між набряклою та ненабряклою кінцівками ( DМ).
Антиексудативну активність виражали у відсотках і визначали за здатністю
речовини пригнічувати запальну реакцію у дослідних тварин у порівнянні з
контрольними. Розрахунок проводили за такою формулою:
АнтА = (DМк - DМо/DМк) · 100%, де
АнтА - антиексудативна активність у %;
DМк - різниця в масі між набряклою та ненабряклою кінцівками тварин контрольної
групи;
DМо - різниця в масі між набряклою та ненабряклою
кінцівками тварин дослідної групи.
Вивчення антиексудативної дії досліджуваних речовин та препаратів порівняння
було проведено у 72 серіях дослідів на 504 білих мишах. Похідні бензойної
кислоти вводили в діапазоні доз 0,1-5.0 мг/кг, що дозволило розрахувати їх
ЕД20, ЕД30, ЕД50 та довірні інтервали з використанням методу найменших
квадратів [150, 151].
Враховуючи сучасні уявлення про механізми дії ННА та НПЗЗ, в яких велику роль
відіграють процеси ПОЛ, та хімічну структуру досліджуваних сполук вважалося
доцільним вивчити можливу антиоксидантну дію похідних ряду бензойної кислоти та
відомих препаратів групи ННА та НПЗЗ індометацину та піроксикаму.
Дослідження проводили на моделі експериментального гострого гепатиту у мишей,
викликаного введенням тетрахлорметану (CCl4). Інтенсивність ПОЛ оцінювали за
вмістом малонового діальдегіду (МДА) [153] та дієнових кон'югатів (ДК) [154] у
гомогенаті печінки дослідних, контрольних та інтактних тварин. В експерименті
використовували білих мишей вагою 25-30 г по 10 тварин у групі. Після
попереднього 24-годинного голодування без обмеження приймання води дослідним
тваринам перорально вводили досліджувані сполуки та препарати порівняння,
контрольним – еквівалентну кількість розчинника. Через 1 годину всім групам
тварин вводили перорально 50% масляний розчин тетрахлорметану з розрахунку 0,04
мл на 10 г ваги. Через 24 години тварин декапітуювали, витягали печінку і
готували гомогенат, в якому визначали рівень МДА та ДК. Антиоксидантну
активність визначали за здатністю виучуваних речовин знижувати концентрацію МДА
та ДК в гомогенаті печ
- Київ+380960830922