РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ, ФОРМИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ......................................................
1072.1. Цілі, завдання і характеристика змісту етапів дослідно-експериментальної роботи ...............................................................
1072.2. Моніторинг дослідження педагогічних засад розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти .............
1402.3. Цільова комплексно-кваліфікаційна програма розвитку
управлінської культури державного службовця.....................................
158ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ............................................................188ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..................................................................191СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...........................................199ДОДАТКИ...................................................................................225
В С Т У П
Актуальність та доцільність дослідження. Соціально - економічні і політичні перетворення в Україні та реалізація функцій демократичної, правової держави багато в чому залежать від ефективної роботи державних службовців. Сучасні суспільні процеси викликали гостру потребу в професійно підготовлених фахівцях, які здатні ефективно працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування, вирішувати складні проблеми сьогодення. Все це підвищує вимоги до рівня управлінської культури державних службовців, їх компетентності і професіоналізму. Від управлінської культури суттєвим чином залежить ефективність роботи державного службовця в центральних і місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування. Проте, кадровий потенціал державних службовців не повною мірою відповідає поставленим вимогам. Викликає занепокоєння поляризованість державних службовців за стажем державної служби та віком, їх досить низький освітньо - кваліфікаційний рівень - майже 35 відсотків державних службовців не мають повної вищої освіти. Таким чином виникає суперечність між недостатнім рівнем освіти державних службовців, їх залученням до навчання і рівнем сформованості цілісної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Україні. Тому одним із пріоритетних завдань педагогічної науки і практики є розробка і обгрунтування системи післядипломної освіти державних службовців, спрямованої на розвиток їх управлінської культури.
Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації керівників стала особливим напрямом у розвитку науки і практики в усіх високорозвинутих країнах світу, в тому числі і в Україні.
Аналіз соціально - педагогічної літератури свідчить, що дослідженню проблеми розвитку управлінської культури фахівців різних рівнів приділяється належна увага, зокрема, таким її аспектам, як: реформування системи підготовки управлінських кадрів та шляхи і засади вдосконалення підготовки керівного персоналу державної служби (В.І.Луговий, В.М.Князєв, В.Г.Яцуба та інші); організація і діяльність органів державного управління (В.Б.Авер'янов, Т.В.Атаманчук, Д.М.Бахрах, С.Д.Дубенко, Н.Р. Нижник); підвищення кваліфікації кадрів, організація навчання державних службовців (П.Н.Назимко, В.Ф.Опришко, В.Ф.Сіренко, М.О.Снітчук, В.В.Цвєтков, В.А.Яцюк та інші); розвиток особистості у процесі професійної підготовки (Г.О.Балл, Є.О.Донченко, Т.М.Титаренко, О.В.Киричук, В.А.Семиченко, Ф.О.Чернецкі та інші). Особлива увага приділяється пошуку шляхів удосконалення навчального процесу і методичного забезпечення підвищення кваліфікації державних службовців (Л.М.Гогіна, Л.А.Ліщенюк, В.І.Луговий, В.Г.Максимов, В.Я.Малиновський, Т.О.Мандебура, О.Г.Пухкол, Г.М.Сагач, В.Ф.Солдатенко, Ю.І.Шаповал, В.А. Яцюк).
Одним із головних напрямів дослідження управлінської культури в умовах післядипломної освіти є її педагогічний аспект (Л.С.Нечепоренко, А.Й.Капська, Л.Г.Коваль, Л.В.Кондрашова, В.Г.Бочарова, Є.О.Клімов, В.О.Кан - Калік, М.І.Приходько). Значна увага науковців приділяється дослідженню теоретико - методологічних і методичних проблем розробки і впровадження педагогічних технологій у неперервній педагогічній освіті (С.О.Сисоєва, А.М.Алексюк, В.П.Безпалько, П.М.Воловик, О.І.Кульчицька, О.М.Пєхота, Л.Є.Сігаєва, Я.В.Цехмістер та інші), технологій соціально - педагогічної роботи (А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола, З.Г.Зайцева, О.А.Кузьменко та інші), а також оволодінню основами педагогічної майстерності (І. А.Зязюн, Г.М.Сагач, Т.І.Сущенко та інші).
У дослідження проблеми розвитку професійної культури і майстерності спеціаліста значний внесок в останні роки зробили В.Д.Бєх, Н.М.Буринська, С.У.Гончаренко, М.Б.Євтух, В.Р.Ільченко, В.М.Мадзігон, Н.Г.Ничкало, В.М.Оржеховська, Л.П.Пуховська, О.П.Рудницька, О.Я.Савченко, М.Д.Ярмаченко та інші. Однак розвитку управлінської культури державних службовців в умовах післядипломної освіти не приділялася достатня увага. Разом з тим, місце культури в управлінській діяльності розглядали у своїх працях В.А.Абцук, В.А.Бункін, М.К.Бочаров, Г.А.Дмитренко, Є.А.Дорошенко (управління персоналом, стратегічний менеджмент, оцінка рівня організаційної культури); Л.М.Карамушка, О.В.Киричук, Н.Л.Коломінський, І.Д.Ладанов, А.К.Маркова, Г.В.Щокін (психологічний аспект); Л.М.Коган, Є.С.Марнаряк, Ю.Г.Палєха (методологічні основи культурної діяльності і культури управління).
Визначенню державного управління як науки і навчальної дисципліни присвятили свої роботи Д.М.Бахрах, С.Д.Дубенко, В.М.Князєв, В.І.Луговий, В.Я.Малиновський, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, Г.Райт, В.В.Цвєтков (природа і зміст державного управління: управління як соціальне явище; суб'єкти і об'єкти державного управління; мистецтво управління; поняття, риси, функції, принципи, види, організація державної служби); Л.М.Гогіна, В.В.Голуб, Н.Г.Протасова (методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців). Проте про