РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРУВАННЯ
УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД
2.1. Генеза громадянського суспільства в Україні
Відродження інтересу до концепції громадянського суспільства треба віднести до часів "перебудови", коли здорові прогресивні сили суспільства вголос заговорили про необхідність суттєвого обмеження повноважень держави в економічній сфері та її можливостей втручатись у приватне життя особи. На думку опонентів правлячого режиму, нові, щойно утворені структури громадянського суспільства - політичні партії, громадські організації, незалежні засоби масової інформації, різні спілки, асоціації, кооперативи, - мали б чинити спротив всевладдю комуністичної партії.
Проблема полягала в тому, щоб знов збудоване громадянське суспільство регулювалось законом, однак залишалось відокремленим від держави. Адже, за часів комуністичного правління населення набуло досвіду регламентованої участі у державних заходах, тепер же треба було переорієнтувати громадян на добровільну участь у суспільних справах. Розвинуте зріле громадянське суспільство, залишившись відокремленим від держави, надає людям можливість брати участь у колективних справах, які не є ані продержавними, ані антидержавними; вони є просто недержавними [193, с. 85].
Після здобуття Україною незалежності у 1991 році спостерігається масове залучення до політичного життя широких верств населення, що призвело до створення різних опозиційних структур та неурядових організацій. Цьому процесові сприяло, з одного боку, послаблення позицій КПРС, а з іншого - посилення національної свідомості українців, відродження інтересу до історії, культури, традицій народу. Дослідники зазначають, що в різних країнах світу "сучасний етап розвитку громадянського суспільства характеризується все більшою актуалізацією його національних аспектів" [16, с. 28].
Проте хвиля громадянської активності почала спадати, коли ейфорія перших років незалежності змінилась усвідомленням тих завдань і проблем, які поставило перед Україною життя. Водночас прийшло розуміння, що "громадянський" стан суспільства "приречує всіх і кожного до вибору власної соціальної долі, а отже, до ризику постійного самовизначення і відповідальності" [130, с.117]. З часом з'ясувалось, що більшість населення не готова, образно кажучи, до "марафонського забігу", яким є процес розбудови активного громадянського суспільства західного зразка. Як наслідок, українське суспільство залишилось пасивним, негромадянським.
Визначимо ознаки двох суспільств - антиподів: активного та пасивного. Виходячи з того, що існування розвинутої ринкової економіки як підгрунтя і ключової передумови появи громадянського суспільства, є аксіомою, зосередимось на тих ментальних, культурних, психологічних рисах, за якими можна ідентифікувати вказані стани суспільства.
Першу ознаку можна пов'язати з політичною культурою, яка вбирає в себе різноманітні форми суспільного життя і безпосередньо впливає на політичну поведінку як окремого індивіда, так і соціуму в цілому. Так, активному суспільству притаманна громадянська політична культура, що говорить про більш високий "рівень усвідомлення індивідом суспільних завдань, соціальних проблем, його активності у справі втілення їх у життя" [71, с. 20]. В той час як пасивне суспільство характеризується підданською політичною культурою та загальною апатією до політичної участі.
Готовність особи до добровільної участі у розв'язанні суспільних проблем свідчить про наявність зв'язку між діями та їх наслідками, тобто громадянин у активному суспільстві відчуває, що він може впливати на політичний процес, а це в свою чергу, підвищує рівень довіри до владних інститутів [111, с. 39]. У пасивному суспільстві, навпаки, люди здебільшого не довіряють органам влади та скептично оцінюють можливість існування політичної ефективності як такої.
В свою чергу, залученість великої кількості людей до суспільних справ формує навички самоорганізації, вміння домовлятись, взаємодіяти і йти на компроміси заради досягнення поставленої мети. Таким чином, в демократичному, активному, суспільстві поступово складаються механізми розв'язання соціальних конфліктів, підвищується соціальна стабільність, і, як результат - "відбувається не руйнування, а розвиток та вдосконалення суспільства" [4, с. 23]. На противагу цьому, в пасивному суспільстві існує тенденція до трансформації конфліктів у латентні форми. Це може бути пов'язане, з одного боку, із недостатньою структурованістю суспільства, а отже, слабким усвідомленням групами своїх інтересів, якщо мова йде про суспільство на перехідному етапі, або ж із придушенням чи ігноруванням конфлікту владними структурами у авторитарних та тоталітарних країнах.
Існування вказаних відмінностей у поведінці і взаємовідносинах між індивідами у активному та пасивному суспільствах свідчить про наявність глибоких розбіжностей соціально-психологічного простору цих суспільств. При переході від негромадянського до громадянського стану суспільства відбувається заміна "корпоративно-земляцької психології відторгнення, настороженості, упередженості, вибірковості на психологію громадянської рівності і громадянської спільності, солідарності та братерства" [78, с. 61].
Зазначимо, що однією з найважливіших розбіжностей між активним та пасивним суспільством є стан правосвідомості населення. В активному суспільстві він пов'язаний з повагою до закону та відчуттям захищеності, яке не залежить від чиєїсь ласки, а гарантується системою правосуддя. Це сприяє тому, що "активність" не залежить від зовнішніх спонук з боку держави, а регламентується законом. В такому суспільстві "право гарантує відносну свободу індивіда від втручання держави в його приватне життя" [41, с.12]. На противагу цьому в пасивному суспільстві спостерігаємо, з одного боку, втручання держави в приватне життя, а з іншого, - маніпулювання законом в інтересах влади, або ж наближених до неї структур.
Підсумовуючи сказане ви