Ви є тут

Імміграція в Канаду і США меннонітів Півдня України в 70-ті рр. ХІХ ст.

Автор: 
Атаманенко Сергій Вікторович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0402U002257
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ КОЛОНІЗАЦІЇ ЗАХІДНИХ
ЗЕМЕЛЬ КАНАДИ І США ТА ЕМІГРАЦІЯ менонітів півдня україни В 70-ТІ РОКИ ХІХ СТ.
2.1. Розвиток західних регіонів Канади і США та активізація
імміграційної політики урядів цих держав наприкінці
60-х – на початку 70-х років ХІХ ст.
2.1.1. Передумови колонізації Західної Канади
Невдовзі після вступу в дію Акту про Британську Північну Америку (1 липня 1867
р.) та утворення Федерації, що отримала назву Домініон Канада [371. C.45],
перед її Урядом з усією гостротою постало питання про інтеграцію усіх провінцій
і територій, які ще були британськими володіннями, в єдину, добре керовану
державу.
Погляди політиків зі східної частини Домініону були звернуті на землі
Північного Заходу, без освоєння і заселення яких плани відносно консолідації
всіх колоній Британської Північної Америки не могли бути здійсненими [497.
Р.204]. Перспектива господарського освоєння багатого на природні ресурси
регіону змушувала представників бізнесових кіл Домініону підтримувати плани по
просуванню на Захід. Заселення і промислове освоєння Північно-Західних земель
обіцяло призвести до зростання економічної активності в межах всього Домініону,
до того ж, це сприяло б розширенню внутрішнього ринку та підвищенню споживання
товарів і послуг.
Поєднання зацікавленності політиків та представників промислово-фінансових кіл
Канади в швидкому просуванні на Захід обумовлювалось ще й тим, що в 1866 р.
уряд США скасував договір про взаємну торгівлю, що спричинило різке скорочення
експорту в сусідню країну і викликало необхідність пошуку альтернативних
можливостей для збуту товарів в межах території Домініону та Британських
володінь в Північній Америці [497. P. 202].
Окрім внутрішньополітичного фактору, що спонукав Канаду розпочати освоєння
Західних регіонів, перед урядом в Оттаві, практично з перших днів його
існування, постав і зовнішній фактор, який виражався в загрозі анексії Західної
Канади, з боку більш сильного і розвинутого в економічному і військовому
відношенні південного сусіда Домініону – Сполучених Штатів Америки. Ще в 1867
р., коли уряд США придбав у Росії Аляску, в політичних колах у Вашингтоні
активно почала обговорюватися ідея з’єднання Аляски і США за допомогою
захоплення земель Північно-Західної території Британської Північної Америки.
Виразником інтересів прихильників такої анексії став державний секретар США
Сьюард, виголосивши в тому ж 1867 р. в Бостоні таку промову: “Я знаю, природою
призначено, що весь континент буде, кінець кінцем, в межах магічного кола
Американського Союзу” [437, Р.162].
Висловлювання подібних амбіційних планів низкою американських політиків
виявилось своєрідним каталізатором для впровадження заходів урядом Домініону з
тим, щоб зміцнити позиції Оттави в Північно-Західній території, таким чином,
мало на меті не допустити анексії.
Попередження канадському уряду лунали і з боку представників громадських і
ділових кіл. Так, на початку 1868 р. залізничний магнат Канади Альфред Веддінг
попереджав, що якщо не буде побудована залізнична магістраль на Захід, то
освоювати Північно-Західну територію будуть американські залізничні компанії, а
це стане нагодою для того, щоб від’єднати цей регіон у майбутньому від Канади
[465, P. 122].
Враховуючи вплив зовнішнього і внутрішнього факторів для країни, А.Макдональд –
прем’єр-міністр Канади вже на початку створення федерації оголосив, що інтереси
Домініону і всієї Британської Північної Америки вимагають заснування сильного
правління в Північно-Західній території [486. P.3].
Отже, серед головних завдань, які стояли на порядку денному уряду Канади на
прикінці 60-х р. ХІХ ст. слід визначити наступні:
З’єднати залізничною магістраллю Захід і Схід материка, тобто узбережжя
Атлантичного і Тихого океанів. За її допомогою передбачалось зміцнити
цілісність країни, та налагодити сталі економічні і торговельні контакти.
Розуміння важливості будівництва залізниці для зміцнення канадської державності
йшло в руслі загальносвітової практики, яка сприймала залізничну магістраль, як
засіб господарського освоєння суміжних до неї регіонів. Відсутність надійного і
постійного транспортного сполучення між провінціями Онтаріо і Британською
Колумбією загрожувало не тільки втратою цілого регіону шляхом його анексії
ззовні, але й не дозволяло мешканцям однієї країни встановити спілкування між
собою без того, щоб не вдаватися до послуг транспортних компаній США. Як
зазначала, з цього приводу, газета “Acadian Observer”, що друкувалась на Сході
у статті “Нова нація”: “Ми не знаємо один одного. У нас не існує торгівлі один
з одним. Ми не маємо ні можливостей, ні ресурсів або ініціатив для злиття одне
з одним. Ми відділені одне від одного географічними, комерційними, соціальними
і політичними нетрями. Щоб потиснути одне одному руки ми, звичайно, їдемо через
США” [371. C. 50]. Сандорф Флемінг – один з авторів проекту будівництва
трансканадської залізниці вважав, що залізниця була останньою стадією розвитку
системи перетворення Північно-Західної території, по завершенню якої
відбудеться заселення цього регіону” [465. P. 120].
Таким чином, другим найважливішим завданням уряду було заселення
Північно-Західної території. Обидва завдання були взаємно пов’язані, тому що не
можливо було побудувати магістраль, не впроваджуючи одночасно заходів по
заселенню регіону, в той же час заселення і освоєння Заходу Канади було б більш
успішним, якщо б одночасно з цим проводились роботи по прокладанню транспортних
комунікацій. Газета “Nord West”, яка відстоювала погляди прихильників освоєння
Заходу в статті за 24 серпня 1869 р., так визначала місце і знач