РОЗДІЛ 2. Особливості експлікації релігійно-моральної проблематики у філософії С.Кіркегора та
атеїстичному французькому екзистенціалізмі
2.1. Релігійне зняття "етичного" у працях С.Кіркегора
Екзистенціалізм необхідно вивчати в його специфічному синтезі категорійно-понятійних та художньо-літературних тенденцій. Він акумулював у собі найважливіші сенсожиттєві проблеми, що обумовлювало необхідність вирішення питань релігійно-морального характеру, розгляду політичних ідей та політичних позицій, з чітко вираженим критичним спрямуванням комуністичних ідеологічних засад, до аналізу найпотаємніших психологічних установок індивіда та створення своєрідної теорії міжособистісних стосунків. Варто врахувати те, що предметом аналізу екзистенціалізму виступає людське існування, здатне до іпостазування свого життя як свободи, як прориву за межі детермінованого існуючого до трансцендентного. Адже людина є не лише складовою матеріального світу серед інших природних об'єктів, що існують, а й тією таїною сущого, що це суще перевершує. Вона покликана до значно більшого, ніж просте буття, оскільки містить у собі, на думку С.Кіркегора, ірраціональний початок і дефінується ним як "...синтез безкінечного і кінечного, часового і вічного, свободи і необхідності" [95;367]. Всілякі спроби раціоналістичного підходу до людської екзистенції з метою розгляду як об'єкта, а не суб'єкта, зазнають поразки. Адже головне в суб'єкті не те, що виражає його подібність, загальність з іншими, а те, що відрізняє один від одного, а тому екзистенція вислизує від логічно-категоріального охоплення. Хоча, на думку багатьох науковців (М.Мамардашвілі, Е.Соловйова, В.Швирьова, К.Райди, М.Кісселя та інш.), звинувачувати екзистенціалізм повністю в антираціоналізмі буде неправомірним. Екзистенціалісти використовували досить складні понятійно-категоріальні конструкції, адже душевні стани і переживання індивідів виливалися в абстрактні уявлення, трансформуючись у філософські категорії.
З метою всебічного аналізу філософії екзистенціалізму варто приділити увагу художньо-літературним творам мислителів, в яких на конкретних життєвих прикладах демонструється філософська теорія. Зокрема, йдеться про експлікацію релігійно-моральної проблематики на основі філософсько-літературної спадщини С.Кіркегора, А.Камю і Ж.-П.Сартра та українських митців - М.Хвильового, Б.Антоненка-Давидовича, В.Підмогильного.
Основоположною установкою "класичного екзистенціалізму", до якого відносять С.Кіркегора, Ж.-П.Сартра, А.Камю, М.Хайдеггера, Г.Марселя, К.Ясперса, Н.Аббаньяно, М.Бердяєва, Л.Шестова та інших філософів, є здатність людини до екзистенціювання, тобто спроможності до виходу за свої межі, визначаючись у категоріях "екзистенція", "Ніщо", "трансценденція". Адже людина - це екзистенція, спрямована до трансценденції, що в релігійному екзистенціалізмі набирає значення руху індивіда до Бога, зокрема, в Ясперса "трансценденція над всім світом або до всього світу називається Богом" [221;434], і "... як екзистенція я існую, знаючи, що подарований собі трансценденцією" [221;428].
В атеїстичному екзистенціалізмі екзистенціювання свідчить про здатність виходу людини за власні межі особистісної фактичності, й у Ж.-П.Сартра екзистенція і є трансценденцією в ракурсі трансценденції "Буття-для-себе" (людини) до "Буття-в-собі" (світу). Н.Аббаньяно розглядає категорію "трансцендентність" як світ цінностей, а у Хайдеггера вона є ідентичною "Ніщо"-буттю, яке повністю відрізняється від всього сущого, до якого належать усі речі й сама людина, і є таким, що розташоване над всім сущим.
Отже, екзистенціалістські категорії набирають дещо іншого, а іноді й навіть повністю альтернативного значення в екзистенціалістів. Тобто, досить проблематично підігнати філософію екзистенціалізму під єдиний шаблон. Тому кожен з філософів у своєрідній для нього формі зробив значний внесок у її формування та розвиток. Така неоднорідність екзистенціалістських пошуків має загальне фундаментальне спрямування, що стосується проблеми екзистенції як своєрідного пошуку буття, в який включена кожна окрема особистість. Екзистенціалістське багатогранне мислення ніколи не приписує конкретні формули, а дає можливість проявити людину в її власній індивідуальності та неповторності.
Апеляція екзистенціалістів до відповідальності за своє існування зумовлює посилений інтерес до вирішення "філософією існування" моральних і релігійних проблем з філософськими інтенціями утвердження наявності Вищої інстанції чи заперечення її. Ж.-П.Сартр у праці "Екзистенціалізм - це гуманізм" зауважує: "...існує дві різновидності екзистенціалістів: по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я відношу Ясперса і Габріеля Марселя..., і по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, до яких належать Хайдеггер і французькі екзистенціалісти, в тому числі й я сам" [154;321]. До релігійного екзистенціалізму також зараховують основоположника екзистенціалістської філософії С.Кіркегора, адже саме його загальну філософську концепцію, термінологію, поняття і трагічний погляд на життя увібрав у себе як релігійний, так і атеїстичний екзистенціалізм. Як вже зазначалось, генеалогія екзистенціалізму має глибоке коріння, але саме у С.Кіркегора, вважає Г.Бек, - "...будь-яка "сутність" людини об'являється ілюзійною і тому неминуче залишається лише "екзистенція" [18;10], оскільки не сутність визначає конкретне існування, а "екзистенція" випереджає і визначає есенцію (сутність), зрозумілої як термін, назва. Такі концептуальні засади заперечували можливість сприйняття людини цілісної, розуміючи її в єдності існування й сутності, що було характерним для вчення Аврелія Августина. Парадоксальне розуміння Аврелієм Августином любові до Бога, що містить у собі моменти самозречення і страждання стало фундаментальною передумовою кіркегорівського мислення, а його теза про людину, що отримує цілісність і ідентичність свого "я" лише при зустрічі з божественним "Ти" заклала основу всієї релігійної філ
- Київ+380960830922