Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми.

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ОСОБЛИВОСТІ
УНІВЕРСАЛЬНИХ МЕХАНІЗМІВ ТА ПРОЦЕДУР
У БОРОТЬБІ З ТОРГІВЛЕЮ ЖІНКАМИ ТА ДІТЬМИ
Великий внесок у міжнародну систему захисту прав і свобод жінок та дітей, зокрема у сфері боротьби із злочинною торгівлею ними вносять такі основні органи ООН, як Генеральна Асамблея, Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), а також головна адміністративна особа ООН - Генеральний секретар. Генеральна Асамблея організує дослідження та робить рекомендації щодо сприяння здійсненню прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Згідно з Конвенцією 1949 р. держави-учасниці зобов'язані подавати Генеральному секретарю доповіді щодо здійснення її норм на національному рівні, і ця інформація періодично публікується ним та розсилається всім членам ООН. ЕКОСОР уповноважена проводити дослідження та складати доповіді з економічних, соціальних та культурних питань, а також в сфері освіти та охорони здоров'я, і робити рекомендації Генеральній Асамблеї, державам-членам та зацікавленим спеціалізованим установам ООН. Рада уповноважена й робити рекомендації з метою заохочення поваги та дотримання прав людини і основних свобод для всіх; готувати для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій, скликати міжнародні конференції; укладати угоди з державами-членами та спеціалізованими установами для отримання від них доповідей про заходи, вжиті ними на виконання її рекомендацій та рекомендацій Генеральної Асамблеї, а також повідомляти останню про свої зауваження щодо цих доповідей.
2.1. Роль Комісії з прав людини ООН у питаннях боротьби з торгівлею жінками та дітьми
В попередній главі ми детально проаналізували існуючу нормативну базу, що становить основу для співробітництва держав у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми. Але якою б досконалою вона не була, її ефективність багато в чому залежить від дійового процедурного механізму [148]. Отже, важливим, безумовно, є необхідність зміцнення різних міжнародних механізмів та процедур, покликаних сприяти реалізації принципів та норм міжнародного права у цій сфері міжнародних відносин[149].
Так, ще наприкінці 60-х років ХХ ст. видатний американський юрист-міжнародник Е. Швелб звернув увагу на те, що "на нинішній стадії розвитку міжнародного права та відповідних відносин процедурні питання, заходи щодо імплементації та міжнародні механізми є більш важливими, ніж створення нових стандартів з прав людини в договірній формі" [150].
В рамках ООН створена та функціонує система органів, що займаються питаннями боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Традиційно вони поділяються на дві основні групи: інституційні органи та конвенційні органи [151]. Конвенційні органи, що є міжнародними механізмами, створюються на основі відповідних міжнародних конвенцій для забезпечення імплементації саме їх положень. Типовим конвенційним органом універсального характеру є Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, створений у відповідності з статтею 17 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. з метою нагляду за здійсненням її положень. Іншим органом універсального характеру, що займається широким колом питань у сфері прав людини, є Комісія з прав людини ООН. Оскільки ООН з перших днів свого існування значну увагу приділяє правам людини, то не випадково в статті 68 її Статуту конкретно обумовлюється створення окремої функціональної комісії для надання допомоги одному з головних органів ООН Економічній та Соціальній Раді (ЕКОСОР) в питаннях здійснення прав людини (наприклад, підготовка проектів міжнародних конвенцій, надання рекомендацій ЕКОСОР, розгляд індивідуальних скарг щодо порушення прав людини тощо).
Комісія з прав людини ООН була створена 16 лютого 1946 р. в якості постійного допоміжного органу ЕКОСОР та отримала назву "Комісія з прав людини" [152]. Основними завданнями Комісії, згідно з резолюцією ЕКОСОР 9/ІІ від 21 червня 1946 р., були: підготовка пропозицій та доповідей для ЕКОСОР, а також проектів декларацій в сфері соціальних, економічних та громадянських прав людини та інших подібних питаннях; запобігання дискримінації за ознакою статі, мови та релігії; питання свободи інформації; становища жінок тощо. До складу Комісії входять представники 53 держав-членів ООН (тому цей орган ще має назву політичного), які обираються ЕКОСОР на трирічний період. На своїй першій сесії в 1947 р. Комісія створила, за згодою ЕКОСОР, свій власний постійний "допоміжний" орган Підкомісію з попередження дискримінації та захисту меншин [153], яка, в основному, готувала документи для Комісії, але могла приймати і власні резолюції [154]. Остаточно мандат Підкомісії був оформлений в 1949 р. та визначений в такому вигляді: "Проводити дослідження головним чином в світлі Загальної декларації прав людини та давати рекомендації Комісії з прав людини щодо попередження будь-якого роду дискримінації в сфері прав людини та основних свобод і захисту расових, національних, релігійних та мовних меншин; виконувати будь-які функції, які можуть бути їй доручені ЕКОСОР та Комісією з прав людини"[155]. Рішенням ЕКОСОР від 27 липня 1999 р. Підкомісія була перейменована в Підкомісію по заохоченню та захисту прав людини. До її складу входять 26 експертів: 7 - від африканських країн, 5 - від азіатських, 5 - від латиноамериканських, 3 - від східноєвропейських, 6 - від західноєвропейських та інших країн. Члени Підкомісії виступають в ній незалежними експертами, тобто в особистій якості, тоді як члени інших органів Комісії з прав людини представляють уряди держав і, отже, вони є їх політичними представниками з відповідними методами обговорення питань. До повноважень Підкомісії відноситься проведення досліджень, подання Комісії своїх доповідей та рекомендацій. На своїх щорічних сесіях, тривалість яких до 1999 р. становила 4 тижні, а з 2000 р. скорочена до 3 тижнів, Підкомісія також приймає значну кількість резолюцій з питань прав людини.
В діяльності Комісії з прав людини ООН розрізняють чоти