РОЗДІЛ 2
ГЕОСТРУКТУРНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ, ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ТЕКТОНІЧНОЇ БУДОВИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СХИЛОВИХ ГРАВІТАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
2.1. Геоструктурне положення Закарпаття та особливості його тектонічгної будови
Геоструктурне положення Закарпатського регіону має ту особливість, що в його межаж здійснюється зчленування Західних і Східних Карпат, які несуттєво відрізняються будовою своїх зовнішніх структурних елементів і мають різкі відмінності в структурній будові і історії геологічного розвитку внутрішніх тектонічних зон. З двадцяти одиниць загальноприйнятого тектонічного районування Українських Карпат з обрамленнями їх Передкарпатським передовим та Закарпатським внутрішнім прогинами [52] п`ятнадцять знаходяться в Закарпатському регіоні. Це - Кросненська зона, Чорногорський покрив (зона), Дуклянський, Поркулецький, Рахівський, Магурський покриви, Мармароський масив, зона Мармароських скель, зона Пенінських скель, зона Підгаля, Вигорлат-Гутинське магматичне пасмо, Краєва, Центральна, Припанонська зони, Панонська западина.
Карпати прийнято розділяти на Внутрішні, які сформувалися у допізньокрейдовий час і Зовнішні (флішові), які є продуктом заключного крейдо-палеогенового етапу розвитку Карпатської геосинкліналі. Внутрішні Карпати на території України майже повністю перекриті молодими породами Закарпатського неогенового прогину і на денну поверхню виходять лише зовнішні їх елементи: зона Мармароських скель, Мармароський масив і Пенінська зона, або зона Пенінських скель [53].
В Зовнішніх Карпатах на поверхню виходять виключно крейдово-нижньоміоценові відклади флішової формації загальною потужністю до 10 км. Характерною особливістю розривних і складчастих дислокацій тут є складчасто-лусковий стиль внутрішньої структури з генеральною вергентністю в північно-східному напрямі [54]. Останнє означає, що загальна тенденція нахилу крил складок під різними кутами в південно-західному напрямку відігравала чи не основну роль в формуванні сучасного рельєфу, орієнтації схилів, визначенні напряму гідрографічної мережі, характеру розробки долин. Тонкоритмічна крейдово-теригенна флішова товща з складчасто-лусковою будовою та підвищеною тріщинуватістю сприяли інтенсивному розвитку процесів вивітрювання та утворення потужних товщ елювіально-делювіальних відкладів.
Для Кросненської зони властивий загальний депресійний характер розвитку в олігоцені і ранньому міоцені. Зім`яті складки місцями ускладнені поздовжніми розривами. Західна частина зони являє собою занурену частину Сілезького покриву, поширеного в Польщі і Словаччині, а східна не має покривної подоби і насунута пасивно в північно-східному напрямі. Синклинальні структури північно-західної частини Кросненської зони значно ширші за антиклінальні. Їх центральні частини зазвичай заповнені найбільш молодими відкладами олігоцену, які залягають, як правило, полого або злегка хвилясто. Крила синклиналей, особливо південно-західні, відрізняються зазвичай досить крутим заляганням. Складена Кросненська зона переважно піщано-глинистим, іноді пісковиковим флішем з перевагою глинистих прошарків. На заході території зустрічаються товщі строкатих глин.
Чорногорська зона тільки частково захоплює незначну площу Закарпаття в південно-східній його частині. Простягання лусок співпадає з загальним простяганням зони. Велике розповсюдження тут мають чорноголовські пісковики. Вони утворюють широку пологу, ускладнену дрібними складками синклиналь, яка об`єднує в єдину структуру декілька лусок. В Чорногорському покриві відсутні відклади олігоцену і міоцену, в його будові переважають щільнодислоковані крейдяні відклади, які представлені тонкоритмічним аргіліто-піщанистим флішем з перешаруванням потужних пачок пісковика. Основна маса флішових відкладів - тонкошаруваті плитчасті невапнякові аргіліти. Чорногорська зона - найбільш високо піднятий гірський масив в межах Українських Карпат.
Дуклянський покрив охоплює значну частину території південного схилу Карпат і побудований темнобарвним крейдово-палеогеновим флішем, що має в порівнянні з іншими елементами флішових Карпат зворотню вергентність окремих насувів. В геологічній будові Дуклянської зони беруть участь осадові утворення від нижньої крейди до олігоцену включно.
На Дуклянську зону по крутому насуву з мінливою по простяганню крутизною насунута Поркулецька зона. Флішові товщі Поркулецького покриву занурюються в протилежному по відношенню до зони Кросно напрямі з південного сходу на північний захід, тобто, якщо на південному сході покрив складають породи виключно нижньо-крейдяного віку, то в північно-західній його частині переважають відклади палеогену.
З південного заходу Поркулецька зона межує з Рахівською, яка являє собою покрив, очевидно, зірваний зі своєї основи і полого насунутий на більш зовнішні елементи флішових Карпат. В Рахівському покриві відсутні відклади, молодші нижньокрейдяних. Потужна флішева товща темнобарвних теригенно-карбонатних валанжин-баремських утворень зібрана в дрібні сильно дислоковані складки На північний захід, біля річки Тересви зона різко звужується і повністю виклинюється, зникаючи під насувом зони Мармароських скель.
Магурський покрив утворений відкладами палеоценового та еоценового піщано-глинистого флішу і простежується на території Закарпаття у вигляді невеликого клина, в північно-західній його частині, біля кордону з Словаччиною.
Мармароський масив виділяється як шовна зона (Мармароська кордільєра), яка слугувала довший час джерелом зносу для флішових товщ по її зовнішньому краю, та моласовидних - по внутрішньому. Масив має покривну внутрішню структуру, насунутий на флішові Карпати і складений складно-дислокованими метаморфізованими палеозойськими і мезозойськими утвореннями, на яких з різким неузгодженням залягають карбонатно-теригенні товщі з потужними верхньоюрськими ефузивами.
Зона Мармароських скель складена з відкладів крейди і палеогену з широким розвитком по зовнішній периферії в осно