РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ З УЧАСТЮ ПРЕДСТАВНИКА: ЇХ ЕЛЕМЕНТИ, ПЕРЕДУМОВИ ТА ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ
2.1. Суб'єкти процесуальних правовідносин при представництві
Перш ніж перейти до розгляду питання про суб'єктів правовідносин, варто зупинитись на понятті цивільних процесуальних правовідносин.
У теорії цивільного процесу існують різні підходи до визначення цивільних процесуальних правовідносин. Окремі вчені розглядають цивільні процесуальні правовідносини як суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного процесуального права [135]. Повніше розкриває їх правову сутність Комаров В.В., який визначає цивільні процесуальні правовідносини, як такі, що виникають на підставі норм цивільного процесуального права індивідуалізовані суспільні відносини між судом, що здійснює правосуддя, і учасниками цивільного процесу, які характеризуються наявністю прав та обов'язків, і забезпечують правильний та швидкий розгляд і вирішення цивільних справ [136].
У цивільному процесі, як вважає переважна більшість вчених, виникають численні правовідносини між судом та іншими суб'єктами цивільного процесу [137].
Поряд із цим окремими процесуалістами висловлювалась думка про те, що по кожній конкретній справі виникає одне комплексне правовідношення [138], що викликає цілком справедливі заперечення з боку інших процесуалістів [139], оскільки не можна зводити різнопланові правові зв'язки учасників процесу по конкретній справі до одного правовідношення. Цивільні процесуальні правовідносини - це завжди індивідуалізовані суспільні зв'язки між судом, що вершить правосуддя, і учасниками процесу [140].
При процесуальному представництві представник, діючи від імені особи, яку він представляє, вступає в правові відносини із судом. Відносини, що виникають між судом та представником при представництві, є цивільними процесуальними правовідносинами. У юридичній літературі дану групу цивільних процесуальних правовідносин називають процесуальними представницькими правовідносинами [141].
Правовідносини між судом і процесуальним представником, які виникають при здійсненні представництва, як і будь-які інші цивільні процесуальні правовідносини, мають свою внутрішню будову, до складу яких входять: суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин. Процесуальні представницькі правовідносини мають свої специфічні передумови та підстави виникнення.
До суб'єктів представницьких процесуальних відносин відносяться: суд, з однієї сторони, та представники -з іншої.
Якщо місце та компетенція суду досить чітко визначена цивільним процесуальним законодавством і не викликає суперечок у теорії цивільного процесу, то питання про правове положення представників у цивільному процесі викликало в процесуальній науці чимало спорів.
У теорії процесуального права тривалий час існувала точка зору, відповідно до якої процесуальний представник взагалі не включався до числа суб'єктів цивільного процесу; її обгрунтуванням було те, що представник виступає в суді не від свого імені, а від імені інших осіб, яких представляє [142].
Проте на сьогодні хибність такого підходу вже ні в кого не викликає сумнівів і загальновизнаним є належність представників до суб'єктів цивільного процесу, оскільки не можна зводити участь у процесі від чужого імені лише до пасивної передачі волі особи, яку представляють. У юридичній літературі навіть зазначалось, що як в матеріально-правових, так і в процесуальних правовідносинах представники завжди виражають свою власну волю [143]. Представник для виконання своїх функцій та завдань у процесі наділений рядом самостійних процесуальних прав, які в більшості випадків не залежать від волі особи, яку він представляє; і ці права дають змогу представнику, у багатьох випадках самостійно визначати свою поведінку в процесі.
Звичайно, наявність самостійних процесуальних прав у представника не можна трактувати як абсолютну його незалежність у процесі, оскільки певні процесуальні права набуваються представником лише на підставі спеціальних повноважень, наданих довірителем, а тому можна говорити лише про відносну незалежність представника. Поряд із цим якщо процесуальні представники в окремих випадках і перебувають у деякій мірі залежними від довірителя, то стосовно суду та інших осіб, які беруть участь у справі, представники є самостійними суб'єктами права.
Спірним усе ще залишається питання правового положення процесуальних представників з погляду можливості їх віднесення до осіб, які беруть участь у справі.
У свій час спір навколо цього питання призвів до того , що цивільно-процесуальними кодексами одних союзних республік колишнього CРСР (РСФСР, УзРСР та ін.) представники сторін та третіх осіб не були включені до складу осіб, які беруть участь у справі, а цивільно-процесуальними кодексами інших союзних республік (УРСР, БРСР та ін.) представники сторін та третіх осіб були віднесені до осіб, які беруть участь у справі.
Такий дуалізм зберігається й у проекті Цивільного процесуального кодексу України та у проекті Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації. У нових Цивільних процесуальних кодексах Азербайджану та Казахстану представники не включені до складу осіб, які беруть участь у справі.
З цього приводу Гурвич М.А. вказував, що, оскільки представники діють у процесі від імені та в інтересах особи, яку вони представляють, участь представників не має самостійного характеру, а тому їх не можна віднести до складу осіб, які беруть участь у справі [144].
Близької точки зору дотримується й Джалілов Д.Р., який зазначає, що представників сторін та третіх осіб не можна віднести до осіб, які беруть участь у справі, оскільки процесуальні відносини представника і суду спрямовані на захист суб'єктивних прав сторін та третіх осіб і, відповідно, ці відносини не мають самостійного об'єкта [145].
У юридичній літературі було висловлено і думку про те, що представники