РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика вагітних із хронічним пієлонефритом
Обстежувані вагітні жінки перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні екстрагенітальної патології Івано-Франківського обласного перинатального центру та у сумнівному відділенні міського пологового будинку м. Івано-Франківська. Вагітні проживали в одному регіоні, характеризувалися відносно однаковими умовами побуту і життя, дією ідентичних факторів навколишнього середовища.
Обстеження вагітних і плодів проводили на другий ? третій день перебування жінки у відділенні, на 14 ?16 день після проведеного лікування і під час пологів.
В роботі наведені дані клінічного обстеження 120 вагітних із хронічним пієлонефритом та 30 жінок з фізіологічним перебігом вагітності. Діагноз хронічного пієлонефриту виставлявся при наявності характерних клініко-лабораторних синдромів: в першу чергу сечового і по крайній мірі одного з нижченазваних ? больового, дизуричного, інтоксикаційного і гіпертензивного, анамнестичних даних про перенесений гострий пієлонефрит, тривалості захворювання не менше 6 місяців.
Підтвердженням діагнозу слугувало бактеріологічне дослідження сечі, дані УЗД нирок. При поступленні в стаціонар і після курсу лікування всім вагітним, хворим на хронічний пієлонефрит, проведено ретельне обстеження за спеціально розробленою програмою, яка включала загальноклінічне, інструментальне та лабораторне дослідження.
Середній вік обстежуваних складав 23,0?3,3 роки. Розподіл обстежених вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит, за віком проілюстрований на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Розподіл вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит, за віком (n=120).
Як видно з наведеного рисунка, серед обстежених найбільшу кількість складала вікова група від 21 до 25 років (47,8%). Поряд з цим, найменшу кількість хворих на хронічний пієлонефрит серед обстежених вагітних жінок склала вікова група 26-31 рік.
На рис. 2.2 зображено розподіл обстежених вагітних із хронічним пієлонефритом за тривалістю хвороби.
Рис. 2.2. Розподіл вагітних з хронічним пієлонефритом за тривалістю захворювання (n=120).
Під спостереженням перебували вагітні жінки із середньою тривалістю хвороби 7,0?0,5 років; у більшості вагітних тривалість пієлонефриту (рис. 2.2) склала від 3-х до 5-ти років. У вікових групах з тривалістю захворювання від 0,5-2 років і 6-10 років кількість вагітних була майже однаковою і становила відповідно 24,3% і 23,2%. Тривалість хвороби у віковій групі від 11 до 14 років відмічена у найменшій кількості вагітних і становила 21,0%.
Частота виникнення загострень хронічного пієлонефриту у вагітних в залежності від терміну вагітності наведена на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Розподіл вагітних із хронічним пієлонефритом в залежності від терміну вагітності (n=120).
В середньому, загострення хронічного пієлонефриту у вагітних виникало в терміні 23,0?1,5 тижнів вагітності. Згідно одержаних даних (рис.2.3), найчастіше у вагітних загострення хвороби виникало в 2-й половині вагітності. Так, майже в половини вагітних (48,30%) загострення хронічного пієлонефриту виникло в терміні від 25 до 38 тижнів вагітності, а у 35 (29,20%) обстежених загострення виникло в терміні 13?24 тижні. В І триместрі вагітності клінічні та лабораторні ознаки активності процесу з'явились тільки у 27 (22,50%) вагітних.
Основні клінічні прояви загострення хронічного пієлонефриту у вагітних подані в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Основні клінічні прояви хронічного пієлонефриту у вагітних жінок
Основні клінічні прояви Частота клінічних проявівАбсолютнаВідносна (%)Загальне недомагання11999.7Головний біль9881.67Втрата апетиту7058.33Біль в попереку11696.67Почащений сечопуск6050.0Болючий сечопуск4840.0Підвищення
температури
81
67.5Підвищення АТ3932.5Позитивний симптом
Пастернацького
118
98.33Болючість при пальпації
нирок
5646.67
46.67Набряки на обличчі9982.5Гострий пієлонефрит
в анамнезі
32
26.67 При поступленні 116 вагітних із 120 обстежених скаржились на біль в поперековій ділянці. Більш ніж в половини хворих переважала асиметрія больових відчуттів, при чому найчастіше біль локалізувався в поперековій ділянці справа ? у 75 (64,6%) хворих, і тільки у 41 (35,4%) осіб ? зліва. Біль періодично ірадіював вниз за ходом сечоводів. У 19 (15,8%) хворих був характерним двобічний біль в попереку постійного ниючого характеру без явної ірадіаціі.
Підтвердженням ниркового походження болю слугували наявність болючості при пальпації нирок і позитивний симптом Пастернацького. Позитивний симптом Пастернацького відмічався у 118 (98,3%) обстежених хворих. З них ? у 61 жінки (51,7%) симптом Пастернацького був позитивним з обох сторін; у 42 (35,6%) ? з правої сторони, і тільки у 15 (12,7%) він був позитивним виключно зліва.
Провідними проявами захворювання були симптоми інфекційної інтоксикації, які, як видно з табл. 2.1, маніфестували загальним недомаганням, втратою апетиту, болем голови, підвищенням температури тіла. 108 жінок із загального числа обстежених вагітних із хронічим пієлонефритом скаржились на наявність дизуричних розладів у вигляді частішого та болючого сечопуску. У 39 (32,5%) пацієнток загострення хронічного пієлонефриту супроводжувалось підвищенням температури тіла та ознобом.
Майже четверта частина хворих не мала в анамнезі гострого пієлонефриту.
Величину артеріального тиску вимірювали за методом Короткова у сидячому положенні хворих, використовуючи при цьому рекомендації ВООЗ. Серед обстежених вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит, підвищення артеріального тиску виявлено лише у 39 (32,5%) випадках.
У 99 (82,5%) хворих вагітних відмічали набряки на обличчі.
В табл. 2.2 наведені показники загального аналізу крові обстежених вагітних, хворих на хронічний пієлонефрит.
Таблиця 2.2
Основні показники загального ана