РОЗДІЛ 2
НАЗВИ РОСЛИН У ПЕРВИННОМУ СЕМІОЗИСІ
2.1. Внутрішня форма і вмотивованість у процесі становлення мовного знака
Питання про вмотивованість слова і його внутрішню форму є надзвичайно важливим для розкриття сутності процесу семіозису, оскільки знакоозначування пов'язане з вибором ознаки найменування.
На думку О.О. Потебні, внутрішня форма є центром образу, однією із його ознак, що переважає над усіма іншими, вона є найближчим етимологічним значенням слова, способом, яким виражається зміст [131:100,124].
Вибір та фіксація ознаки найменування можливі лише завдяки здатності людини до мовної свідомості, або до так званого лінгвокреативного мислення [144]. Цей тип мислення забезпечує зв'язок концептуальної картини світу, у формуванні якої беруть участь і невербальні типи мислення, з мовною. Здійснення цього зв'язку відбувається поетапно: відображення людиною як свідомою істотою, навколишнього (у т.ч. і рослинного) світу, означування та пояснення за допомогою мови елементів і змісту концептуальної картини світу, закріплення і реалізація у мовному знаку результатів відбивної мислительної діяльності людини [3], [73], [144], [164], [167].
Таким чином, результати пізнання ознак позначуваного об'єкта відображається у внутрішній формі.
На вибір цих ознак впливають соціокультурний і трудовий досвід носіїв мови, тому, як зазначав В. фон Гумбольдт, у внутрішній формі фіксуються самобутність, духовна енергія народу, особливості національного світорозуміння. Всі ці фактори у сукупності з лінгвістичними встановленими способами номінації визначають процес вибору ознаки найменування рослини. Тобто одну й ту саму ознаку можна виразити різними способами, "найбільш закономірними для системи даної мови" [159:129]. Наприклад, кислий смак рослини Oxalis представлений у її назвах по-різному в зіставлюваних мовах: укр. квасениця (асоціативний перенос на основі подібності смаку рослини до смаку квасу); рос. кислица (похідне від прикметника, що позначає смак); нім. Sauerklee (від sauer кислий, див. рос.); фр. оseille sauvage (метафоричне перенесення на основі подібності смаку щавлю до смаку квасениці). Отже, рослини можуть отримувати як прямі, так і переносні назви. Перенесенню значення з будь-якого об'єкта на рослину сприяє, як правило, ознака попереднього найменування. Вона може зберігатися в новій назві досить довго, при цьому мовцями усвідомлюється зв'язок поняттєво-мовного змісту між новим та переосмислюваним словами, а отже, усвідомлюється і внутрішня форма вторинного найменування [159:160,161].
Таким чином, внутрішня форма є пучок асоціацій, сполучених з осмисленням взаємозв'язку позначуваного з іншими явищами дійсності [148:24]. Окрім цього, О.Снітко стверджує, що внутрішня форма, як зв'язна ланка між змістовими та формальними боками мовного знака, є основою вмотивованості слова [148:78].
Під вмотивованістю розуміють стуктурно-семантичну властивість слова, яка дозволяє усвідомити раціональність зв'язку значення та звукової оболонки слова на основі його лексичної та структурної співвіднесеності [20:30]. Тобто вмотивованість це та ділянка мовного знака, де його позначуване поєднується та взаємодіє з позначувальним.
Ф. де Соссюр наполягав на відсутності природного зв'язку позначувального з позначуваним, тобто на немотивованості мовного знака [152:101]. Це твердження, зумовлене концепцією вченого про мову як іманентну систему, вважається помилковим: "зв'язок між позначуваним і позначувальним не довільний; навпаки, він є необхідним" [18: 92]. Процес вибору ознаки найменування свідчить про прагнення мовця закріпити у флоролексемі певні властивості, а, отже, про мотивацію вибору назви рослини. Таким чином, переважаюча більшість флоролексем є, на нашу думку, мотивованою. Щодо запозичень, то з погляду П.Гіро, мотивованими є всі слова, навіть іншомовні, оскільки вони мотивовані в мовах-першоджерелах [198]. На нашу думку, запозичення в досліджуваних мовах втрачають свою внутрішню форму, а отже, і властивість, яка дозволяє усвідомити раціональність зв'язку між позначуваним і позначувальним. Отже, іншомовні слова є немотивованими.
Що стосується характеру мотивації, то для реалізації мети нашого дослідження доцільним є аналіз назв рослин в аспекті прямої / непрямої мотивації, тобто залежно від того, чи існують вихідні елементи у вільному вигляді [32: 17].
Окрім цього, взаємодія між внутрішньою формою і вмотивованістю виявляється ще і в тому, що при утворенні назви рослини шляхом переосмислення ознака вторинного найменування є водночас мотиваційною ознакою. Таким чином, внутрішня форма і вмотивованість - це основні засоби зв'язку об'єкта дійсності, що відображається, з його назвою, які служать точності передачі поняття через слово [179: 59].
2.2. Відображення в лексичних системах мов властивостей рослин, що пізнаються в результаті психофізіологічного відображення людиною навколишнього світу
Інформацію про рослинний світ людина отримує завдяки функціонуванню органів чуття та пізнавальній діяльності: зорові рецептори сприяють розрізненню форми, кольору рослини, визначенню її місцезростання, біологічних властивостей тощо; смакові, нюхові, дотикові рецептори сприяють пізнанню інших особливостей рослини, зокрема, її харчової придатності, дії на організм, запаху, колючості тощо.
Отже, цілком закономірним є той факт, що найпродуктивнішими ознаками найменувань рослин у первинному семіозисі є такі: зовнішній вигляд рослини; властивості рослини, що пізнаються на дотик; дія рослини на організм; біологічні властивості тощо (див. д. А.1, А.2). Враховуючи антропоморфний, а отже суб'єктивний характер вибору цих ознак найменування, ми припускаємо:
1. В досліджуваних мовах домінантними ознаками найменування є властивості рослин, що пізнаються людиною в результаті психофізіологічного відображення світу, а саме, зовнішній вигляд, смак, запах тощо (див. д. А.2).
2. Переважна більшість назв рослин є