РОЗДІЛ II
Теоретичні та практичні аспекти ефективності управлінської діяльності
2.1. Наукові, соціально-управлінські та правові чинники ефективної діяльності
ОВС України
Ефективна діяльність органів внутрішніх справ не виникає сама по собі. Вона є
наслідком багатьох суспільних явищ і процесів з-поміж яких особливе значення й
актуальність сьогодні набувають наукові, соціально-управлінські та правові
фактори. Саме наукове, соціально-управлінське і правове забезпечення діяльності
органів, структур та підрозділів внутрішніх справ прищеплює останній
властивості, які у своїй сукупності і складають сутність поняття
«ефективність». Таким чином, подальше дослідження явища «ефективність
управлінської діяльності ОВС України» передбачає з’ясування місця, ролі та
змісту означених факторів.
Реформування системи органів внутрішніх справ, її організаційно-структурної і
функціональної складових, актуалізує наукову обгрунтованість управлінської
діяльності в цій сфері. “Адже сьогодні, – зазначає Г.В. Атаманчук, – при всій
значущості накопиченого досвіду, творчості, лише наука володіє здатністю і
необхідними даними об’єктивного визначення тенденцій суспільного розвитку.
Досвід, звернутий зазвичай до минулого, творчість – інтуїтивна, наукове ж
знання може з достатньою мірою вірогідності прогнозувати і навіть програмувати
шляхи і засоби руху в майбутнє” [24, с. 69].
Підвищення ефективності функціонування органів, структур та підрозділів
внутрішніх справ передбачає як необхідне з’ясування сутності, закономірностей,
принципів, методів та форм відповідної управлінської діяльності, що можливе
лише за умови застосування наукових засобів пізнання відповідних явищ і
процесів. Визначаючи роль науки, доктор філософських наук, професор
В.П.Кохановський підкреслює: “Наука – це форма духовної діяльності людей,
спрямована на вироблення знань про природу, суспільство, про саме пізнання, яка
має за безпосередню мету досягнення істини і відкриття об’єктивних законів.
Наука – це творча діяльність людей стосовно отримання нового знання і результат
цієї діяльності: сукупність знань, приведених в цілісну систему на підставі
певних принципів. Зібрання, сума розрізнених, хаотичних відомостей не наукове
знання. Як і інші форми пізнання, наука є соціально-історична діяльність, а не
лише “чисте знання”. Вона виконує відповідні функції як своєрідна форма
суспільного знання” [61, с. 448-449].
Пізнання явищ і процесів в сфері функціонування органів системи Міністерства
внутрішніх справ України наука здійснює завдяки своїм особливостям, до яких
насамперед слід віднести, по-перше, те, що основним завданням наукового
пізнання є виявлення й розкриття об’єктивних законів дійсності: природних,
соціальних законів самого пізнання, мислення. Звідси – орієнтація при
дослідженні головним чином на загальні, суттєві властивості предмета, його
необхідні характеристики та їх вираження в системі абстракцій. По-друге,
безпосередня мета й вища цінність наукового пізнання – об’єктивна істина, яка
досягається переважно раціональними засобами і методами. Тому характерною рисою
наукового пізнання є об’єктивність, усунення не властивих предметові чи об’єкту
дослідження суб’єктивістських моментів. Разом з тим треба мати на увазі, що
активність суб’єкта – найважливіша умова наукового пізнання. Останнє не може
бути здійсненим без конструктивно-критичного і самокритичного ставлення до
дійсності. По-третє, наука в більшій мірі, ніж інші форми пізнання,
зорієнтована на те, щоб бути втіленою в практику, бути керівництвом до дії
стосовно зміни навколишньої дійсності й управлінню реальними процесами. У
зв’язку з цим життєвий сенс наукового пошуку може бути виражений формулою:
«Знати, щоб передбачувати, передбачувати, щоб практично діяти». І не тільки
сьогодні, але й і в майбутньому. По-четверте, наукове пізнання – складний
процес відтворення знань, що утворюють цілісну систему понять, теорій, гіпотез,
законів та інших ідеальних форм, закріплених в мові. Наукове знання охоплює
досвід звичайного пізнання, але, узагальнюючи сукупність фактів в системі
понять, поглиблюється та розвивається до таких найбільш зрілих своїх форм, як
теорія і закон. Воно не просто виокремлює останні, але й безперервно відтворює
їх на власній основі, формує їх відповідно до своїх норм і принципів. По-п’яте,
в процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби,
як прибори, інструменти, інше так зване «наукове обладнання». Крім того, для
науки в більшій мірі, ніж для інших форм пізнання, характерне використання для
дослідження своїх об’єктів таких ідеальних (духовних) засобів і методів, як
сучасна формальна логіка, діалектика, системний, кібернетичний, синерічний
прийоми. По-шосте, для наукового пізнання характерною є сувора доведеність,
обгрунтованість одержаних результатів, достовірність висновків. Водночас тут
багато гіпотез, згадок, вірогідних суджень. Тому тут важливе значення має
логіко-методологічна діяльність дослідників, їх філософська культура, постійне
удосконалення свого мислення, вміння правильно застосовувати його закони і
принципи. По-сьоме, для науки характерна постійна методологічна рефлексія. Це
означає, що в ній дослідження об’єктів, виявлення їх специфіки, властивостей і
зв’язків завжди в тій чи іншій мірі супроводжується усвідомленням самих
дослідницьких процедур, тобто вивчення використовуваних при цьому методів,
засобів і прийомів, за допомогою яких пізнаються дані явища і процеси.
Виникнення управлінського, як і будь-якого іншого наукового знання, є наслідком
щонайменше двох чинників: усвідомленій потребі в наук
- Київ+380960830922