РОЗДІЛ II
ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО ЯК МЕТОД
ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ
2.1. Природа порівняльно-правового аналізу
Право - є складним, багатогранним та багатостороннім явищем. Його буття
знаходиться в різних площинах дійсності, кожна з яких має свій часовий та
просторовий вимір.
У часі право має минуле, теперішнє та майбутнє, в просторі будь-яка
національна правова система співіснує з багатьма іншими правовими системами.
Між існуючими у світі правовими системами постійно спостерігаються такі
процеси, як взаємопроникнення (застосування норм іноземного права у випадку
наявних правових колізій; взаємне визнання і використання судових рішень та
інших державних актів), наслідування (що іноді призводить до рецепції),
взаємний вплив, гармонізація і уніфікація. Інтенсивність цих процесів
зумовлюється належністю певної правової системи до одного й того ж типу чи до
різних типів права. Неабияке підгрунтя для порівняльного аналізу дають численні
і різноманітні народи, держави, що існували у минулому, а також ті, що існують
і розвиваються на сучасному етапі. В процесі кодифікацій, рецепції іноземного
права, законодавці не могли не враховувати досвіду інших народів, а також
історії розвитку власної правової системи задля усунення можливих недоліків у
національному законодавстві та удосконалення останнього. Саме в процесі такої
діяльності поставала неабияка потреба в порівняльно-правовому аналізі та
отриманні відповідних практико-прикладних та наукових результатів.
В Україні, як зазначалося в попередньому розділі, перше широке застосування
порівняльно-правового аналізу відбулося на грунті слов'янознавства, коли в
першій половині XIX ст. в усіх слов'янських народах спостерігалося піднесення
національного руху. Необхідність проведення порівняльного аналізу держави та
права з метою встановлення закономірностей цього процесу, впливу законодавства
інших народів на національну правову систему відстоювали, зокрема,
М.Д.Іванішев, І.М.Собестьянський, М.М.Ясинський та багато інших вчених як
правознавців, так і істориків.
З-поміж перших, хто почав серйозно приділяти увагу порівняльному правознавству
в Україні, слід відзначити професора Харківського університету, який у кінці
XIX ст. - на поч. XX ст. викладав історію російського права, М.Максимейко. Він,
досліджуючи спільні та відмінні риси різних народів, зокрема, греків, римлян,
німців, виявляє їх походження в давнину [62; с. 3-17]. Тим самим вчений
зауважував, що схожість між ними може бути результатом запозичення, вказуючи
при цьому на три його форми: 1) запозичення може бути здійснено переселенням
закладів, колоній певної країни в іншу місцевість разом з переходом туди
частини її населення; 2) запозичення набуває іноді форми своєрідного
дублювання, наприклад, рецепція англійського парламентського устрою в
конституціях інших країн. Різниця між першою та другою формою, на думку
М.Максимейка, полягає в тому, що при перенесенні закладів люди діють без
осмисленого наміру, просто в силу звички до них; 3) причиною схожості часто є
та обставина, що одні й ті ж умови і потреби життя призводять, якою б великою
не була різниця місця й часу, до однакових результатів. Правові заклади
неодмінно повторюються в самих віддалених одна від одної державах і в самі
віддалені епохи.
Проводячи даний порівняльно-правовий аналіз, М.Максимейко визначає причини
відповідних схожостей, тобто, спільного походження. Першу таку причину він
вбачає в тому, що в силу спільного походження народи отримують здобуток не лише
у вигляді відомого перенесення правових понять і закладів, вироблених в епоху
їх спільного життя, але й в силу тотожніх психологічних інстинктів і
спроможностей, яку взяли з собою розселені народи, тобто спільне походження
спостерігається в історії права. Другою причиною схожостей є запозичення у
формі перенесення відомих закладів переселенцями в нову країну і у формі
свідомого наслідування. Наступна причина наслідування спостерігається у двох
формах: а) це може бути запозичення відомих юридичних норм одним народом у
іншого через органи законодавчої влади; б) внаслідок побутових життєвих
відносин сусідніх народів, від чого в звичаєвому праві одного народу непомітно
і поступово створюються відомі іноземні «прошарування», які рано чи пізно
перейдуть в законодавство.
Отже, при дослідженні схожих рис, що залежать від дії загальних умов культури,
побуту, вчений мав на меті відобразити порядок розвитку права взагалі і в той
же час з'ясувати причини цього порядку, відкрити закономірності переходу одного
правового стану в інший.
На думку М.Максимейка, результатами порівняльно-правового аналізу, в процесі
якого виявляються спільні риси держави та права, повинна користуватися загальна
теорія права, деякі питання якої можуть бути вирішені лише за допомогою
порівняльної історії права [62; с. 10]. Так, сюди можна віднести питання про
походження права, про його джерела та ін. До того ж, порівняльна історія права
отримує і практичний інтерес: з'ясовуючи інтерес переходу від одного правового
ладу до іншого.
Вчений, доводячи корисність та необхідність проведення порівняльно-правового
аналізу державно-правових явищ, вказує на його наукові результати, які
полягають у наступному:
1) посередництвом аналогій роз'яснюється багато темних і недостатньо вивчених
пам'яток національного права;
2) чітко визначаються якості тих чи інших історичних явищ права - саме через
вказівку на спільні та відмінні особливості;
3) даний аналіз дає можливість відкрити дійсні причини правових явищ місцевої
історії: а) шляхом порівняння деякі заклади отримують більш глибоке пояснення у
п
- Київ+380960830922