РОЗДІЛ 2
СТАН ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ ДО ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ МОЛОДШИХ ПІДЛІТКІВ
2.1. Діагностика готовності вчителів-словесників до диференційованого навчання учнів молодшого підліткового віку
Для більш фундаментального дослідження процесу формування готовності майбутніх фахівців до диференційованого навчання учнів наша увага була сфокусована на його діагностичному вивченні.
У науковому розумінні "діагностика" - особливий вид пізнання, який знаходиться між науковим знанням сутності і розпізнаванням одиничного явища. Результат такого пізнання - діагноз, тобто висновок про належність сутності, яка виражається в одиничному [191].
Педагогічна діагностика має свій предмет вивчення і зміст; вона здійснюється з метою набуття науково достовірної інформації щодо урахування актуального рівня розвитку особистості в цілому і окремих її якостей.
Ми виходили з розуміння, що, визначаючи ступінь готовності до означеної діяльності, слід брати до уваги взаємозв'язок між засвоєною навчальною інформацією та педагогічними діями вчителів.
Окреслюючи план реалізації дослідно-експериментальної роботи, ми умовно розділили її на кілька взаємопов'язаних і взаємозалежних етапів, на кожному з яких виконувалися певні завдання.
Так, метою діагностичного експерименту було визначення:
* ступеня усвідомлення актуальності проблеми серед студентів та вчителів-практиків, її значення та характер ставлення респондентів у зв'язку з реалізацією принципу дитиноцентризму;
* характеру труднощів, що виникають при організації диференційованого навчання в умовах школи другого ступеня;
* умінь і навичок учителя-словесника, які набувають принципового значення у процесі застосування диференційованого навчання в школі другого ступеня;
* функціональної ролі вищого навчального закладу в підготовці спеціалістів у цьому напрямку.
Експериментальні дані були одержані за допомогою методів педагогічного спостереження, самооцінки, анкетування, інтерв'ювання (див. додаток Б). Це дозволило сформулювати належну інформаційну базу, котра максимальною мірою окреслила реальний стан справ. Респондентами виступали студенти другого курсу факультетів української філології Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та Ізмаїльського державного гуманітарного університету (157), вчителі-словесники Одещини та Київщини (167).
Учителям-практикам потрібно було вказати, чи застосовують вони диференційоване навчання учнів в умовах школи другого ступеня та через самооцінні судження конкретизувати означений аспект власної професійної готовності.
Порівняльний аналіз суджень студентів та вчителів-практиків щодо усвідомлення значущості проблеми дослідження показали, що 38,2% учителів та 32,6 % студентів визнають її "першорядно важливою". Основна маса вчителів і студентів уважає означену проблему "суттєво важливою" (23,6% і 28,5% відповідно) та "почасти важливою" (31,4% і 18,4% відповідно). Встановлено, що деякі вчителі та студенти навіть не замислювалися над проблемою диференціації навчання учнів (6,8% і 20,5% відповідно) а отже, виявили недостатню сформованість мотиваційного компонента готовності до означеної сфери професійної діяльності.
На наш погляд, характер отриманих даних свідчить, що переважна більшість респондентів усвідомлює вимоги суспільства до вчителя-словесника сучасної школи, зокрема необхідність розвитку розумових здібностей учнів на максимально високому рівні. Судження студентів, які не вважають диференціацію навчання значущою, на нашу думку, здебільшого пояснюється їхньою віддаленістю від проблем школи, відсутністю досвіду безпосередньої професійної діяльності, почасти індиферентним ставленням до обраної спеціальності окремих із них.
Під час проведення діагностичного експерименту респондентам було запропоновано визначити професійні вміння і навички вчителя-словесника, які набувають принципового значення у процесі застосування диференційованого навчання в школі другого ступеня (див. додаток Б). Одержані дані відображено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Визначення умінь і навичок учителя-словесника, що набувають принципового значення в умовах застосування диференційованого навчання учнів
№ П / П СУДЖЕННЯ
ВМІННЯ І НАВИЧКИСТУДЕНТИВЧИТЕЛІДані у %Рангове місцеДані
у %Рангове місце1Вміння і навички застосовувати диференційоване навчання учнів (поділяти учнів класу на умовні типологічні групи, створювати ситуацію успіху при виконанні різнорівневих завдань)38,4136,712Гностичні (враховуючи індивідуально-типологічні особливості учнів, оптимально добирати матеріал для кожної з умовно виділених груп)10,146,653Комунікативні (встановлювати емоційно-доброзичливий контакт з дітьми; чітко і доступно пояснювати навчальний матеріал)27,2222,434Конструктивно-моделюючі (планувати і розробляти зміст роботи в умовах застосування диференційованого навчання)6,258,345Організаційні (організовувати навчальний процес, застосовуючи диференційований підхід і стимулюючи самостійність учнів)18,1326 2 Як видно з таблиці, провідними у формуванні означеної готовності і студенти, і вчителі вважають вміння і навички фахівця застосовувати диференційоване навчання на практиці (38,4% і 36,7% відповідно). Важливість формування організаційних якостей вчителя в умовах вищої педагогічної школи відзначили 26% вчителів та 18,1% студентів. Неабиякого значення у формуванні готовності до диференційованого навчання учнів студенти (27,2%) і вчителі (22,4%) надають комунікативним якостям учителя-словесника. Диференціація навчання допомагає вчителю організовувати навчальний процес таким чином, щоб зацікавити учнів та сприяти засвоєнню навчального матеріалу на максимально високому рівні. Одне з завдань учителя-словесника - формування у школярів комунікативних умінь і навичок задля набуття мовної і мовленнєвої культури, виявляючи її в різних життєвих ситуаціях.
Дані локального досл