Формування культури професійного спілкування у майбутніх менеджерів невиробничої сфери.

Розділ 2. Особливості становлення культури професійного спілкування у майбутніх
менеджерів
2.1. Показники і критерії сформованості культури професійного спілкування у
студентів
Одне із завдань нашого дослідження полягало у визначенні фактичного, вихідного
рівня сформованості у майбутніх менеджерів культури професійного спілкування.
Без цього неможливо обґрунтувати адекватні підходи до вдосконалення
комунікативної компетентності студентів, підвищення їх готовності до
продуктивного виконання функцій професійного спілкування. Для реалізації
окресленого завдання необхідно було визначити показники та критерії
сформованості культури професійного спілкування майбутніх менеджерів.
У психолого-педагогічній літературі зустрічаються різні підходи до виділення
показників і рівнів культури ділового спілкування. Так, наприклад, Н.В.
Горбунова [45] в основу визначення рівнів культури професійно-ділового
спілкування студентів поклала теорію поетапного формування розумових дій П.Я.
Гальперина. Посилаючись на те, що будь-яка дія, за П.Я.Гальпериним, складається
з трьох частин: орієнтовної (керуючої), виконавчої (робочої) і
контрольно-коректувальної, вона виділила відповідні рівні сформованості
культури професійно-ділового спілкування студентів:
1. Рівень стихійного спілкування. Студент не ставить перед собою мети
самовдосконалення спілкування, не задумується про можливість саморегуляції
спілкування, не усвідомлює і цілеспрямовано не використовує процеси
самовизначення, самореалізації, самоаналізу. При цьому не відбувається і чітко
усвідомлюваної самокорекції спілкування.
2. Рівень цілеспрямованого самовизначення. Визначення для себе певної позиції в
професійно-діловому спілкуванні, усвідомлення перспектив спілкування, здатність
вибирати, виробляти критерії спілкування і керуватися ними. Таке
самоорієнтування виявляється в тому, що, потрапляючи в ситуацію
професійно-ділового спілкування, студент вирішує, чи може він діяти, як його
дії торкнуться інтересів інших людей, чи варто починати спілкування взагалі,
які можливі його наслідки.
3. Рівень комунікативної самореалізації. Забезпечення, оперативна організація
форм спілкування. Установлення контакту з партнером по спілкуванню.
Саморозкриття – активне вираження власної індивідуальності в
професійно-діловому спілкуванні. Для цього рівня характерно повне задоволення
комунікативних потреб, зв'язаних з роботою: вміння грамотно, переконливо і
логічно висловлювати думку з професійних питань, брати участь у неофіційних і
офіційних бесідах, обговорювати абстрактні і конкретні професійні питання.
4. Рівень заключного самоаналізу з наступною самокорекцією. Самоаналіз
спрямований на вивчення свого внутрішнього світу. Він дозволяє людині судити
про хід саморозвитку в процесі спілкування, сприяє виробленню розуміння себе
самого, дозволяє збільшити внутрішні сили і впевненість у собі, здатність
переборювати труднощі і не втрачати самовладання без стороннього керівництва.
Зіставляючи отримані результати із заданими зразками, студент забезпечує
самокорекцію своїх комунікативних дій.
Ми не можемо погодитися з таким підходом до визначення рівнів культури
професійного спілкування, тому, що, по-перше, автор неправомірно ототожнює
етапи розгортання процесу спілкування з компонентами культури спілкування як
відносно стабільної інтегральної якості особистості, по-друге, визначені рівні
характеризують більшою мірою розвиток рефлексивних процесів, аніж власне
культури професійного спілкування спеціаліста.
Комплексна характеристика культури професійного спілкування керівника досить
часто здійснюється на підставі оцінювання його стилю спілкування чи
керівництва. Тобто, інтегральним показником культури професійного спілкування
менеджера вважається властивий йому стиль взаємодії з підлеглими. Так,
наприклад, В.В. Латинов оцінює ефективність різних стилів спілкування на основі
вираженості двох різноспрямованих мотиваційних тенденцій (приязнь – неприязнь,
підкорення – домінування) і дає класифікацію п’яти стилів спілкування:
“відчужений”, “покірний”, “збалансований”, “опікуючий” і “владний” [104].
Найбільш ефективним, на його погляд, є збалансований стиль спілкування, який
характеризується гнучкістю спілкування, здатністю керівника адекватно
використовувати елементи інших стилів у різних ситуаціях професійної
взаємодії.
Т.Лірі [217] виділяє чотири типи міжособистісної взаємодії, розташовані в
просторі двох біполярних вимірів. Перший вимір містить параметр ворожості на
одному полюсі і параметр любові (симпатії) – на іншому. Домінування і
покірливість утворюють полюси другого виміру – сили. Поєднання в різних
комбінаціях і пропорціях двох біполярних факторів утворює систему з восьми
стилів міжособистісного спілкування, які, як правило, представляються графічно
у вигляді секторів (октантів) кругової діаграми. Так як стилі можуть
проявлятись на різних рівнях інтенсивності, то в межах кожного октанту
виділяється два (іноді три) стилі одного й того ж типу але різної міри
вираженості, що в підсумку дає шістнадцять стилів спілкування: 1) лідерський,
2) де­с­по­ти­ч­ний; 3) не­за­ле­ж­ний; 4) домінуючий; 5) пря­молінійний;
6) аг­ре­си­в­ний; 7) не­довірливий; 8) ске­п­ти­ч­ний; 9) по­с­ту­п­ли­вий;
10) па­си­в­но-­покірливий; 11) довірливий; 12) за­ле­ж­ний;
13) співробітницький; 14) ко­н­фо­р­м­ний; 15) до­б­ро­зи­ч­ли­вий;
16) же­р­то­в­ний.
Кожен стиль описується і характеризується через відповідний набір
міжособис