розділ 28), стає необхідною розробка механізмів узгодження економічної, соціальної та екологічної складових збалансованого розвитку українського суспільства як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях. Адже "багато які проблеми та рішення ... виникають як наслідок діяльності на місцях".[274]
Тому при переході країни на шлях сталого розвитку мають бути розроблені і впроваджуватися принципи сталого розвитку на регіонально-місцевому рівні. На конкретній території серед владних структур та населення є найкраще розуміння шляхів вирішення регіонально-локальних проблем, зокрема і шляхом краєзнавчої освіти та залучення громадян до підтримки напрямів сталого розвитку.
В умовах реформування вищої педагогічної освіти розбудова краєзнавчої педагогічної освіти базується на чітких методологічних орієнтирах і науково обґрунтованих підходах, які допомагають реалізовувати суспільноважливі напрями свого розвитку.
Враховуючи, що сьогодні досягнення цивілізаційного процесу ми сприймаємо, зокрема, і через моделі розвитку суспільного життя розвинутих країн світу, стає доцільним врахування наукових підходів до реформування освіти у розвинутих країнах.
Так, в останні десятиріччя у філософії освіти країн Заходу все більше акцентується увага на тому, що посилення тенденції неоднорідності розвитку суспільства урівноважується тенденцією його стабілізації і розвитку життєдіяльності. Важливим стабілізуючим чинником виступають знання і навички, які надають підростаючому поколінню ініціативу і самостійність у знаходженні свого місця в житті суспільства. Думки вчених все більше схиляються до розуміння, що підростаючому поколінню, в майбутньому в першу чергу, будуть потрібні знання і уміння для визначення свого місця у цивілізаційному процесі ХХІ століття. Розгляд з цією метою основних парадигм освіти і виховання провідних країн Заходу показує, що в останні десятиріччя завдяки еволюційному характеру свого розвитку традиціоналістсько-консервативна парадигма може розглядатися як важливий напрям освітянської діяльності. Педагогічна думка розвинутих країн [487; 488; 489; 490; 491; 492] схиляється до необхідності збереження захисної "консервативної ролі" освіти, зокрема, її функції як стабілізуючого соціального інституту, який охороняє, зберігає і передає досвід матеріально-культурних цінностей від одного покоління до наступного.
Виходячи із основних положень традиціоналістсько-консервативної парадигми, вузівсько-шкільна система навчання орієнтується як на базові навчальні дисципліни та найбільш сучасні галузі людського знання, так і на те цінне, що виправдало себе часом. Відповідно якого цивілізоване життя стає неможливим без засвоєння певних етичних цінностей, які, за висловом У. Беглі, "збережуть своє значення через тисячу років ..., як вони зберігались в минулому".
Виходячи з концептуального положення традиціаналістсько-консервативної парадигми, відповідно до якого основополагаючу роль освіти у житті суспільства визначає функція збереження і передачі кожному з наступних поколінь найбільш суттєвого досвіду духовної і матеріальної культури людства (ідеалів, цінностей й знань, умінь), пріоритетами у розвитку краєзнавчої освіти стають:
* формування загальноукраїнознавчого простору через розвиток регіонального освітньо-культурного простору;
* забезпечення освітньо-культурних запитів національних меншин та формування культури міжетнічного спілкування та міжрегіональних відносин;
* формування регіонально-соціумних, національно-державних та загальнолюдських цінностей на основі збереження і продовження української національно-історичної традиції;
* особистісна її орієнтація, зокрема спрямування на розвиток у підростаючого покоління творчих здібностей, формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;
* удосконалення системи неперервної освіти, зокрема регіональної освіти упродовж життя людини (на основі забезпечення наступності її змісту та координації освітньо-виховної діяльності на різних ступенях);
* виховання через систему краєзнавчої освіти здорового способу життя та змістовного дозвілля.
* в своєму розвитку краєзнавча освіта може також використати основоположні принципи формування глобального освітнього простору [238? 4-5], зокрема:
* правомірність існування і розуміння точки зору особистості на окремі події та картину світу в цілому;
* розуміння взаємообумовленості загальнопланетарних подій і процесів, які можуть безпосередньо впливати на окрему особистість і на стан її справ;
* розуміння, що культура свого народу є складовою світової культури, а духовне збагачення особистості залежить від уміння використовувати принцип додатковості у діалозі з іншими культурами;
* правомірність розгляду будь-якої події у світі у взаємозв'язку з усім комплексом світових проблем;
* розуміння, що у кожній локальній події присутнє значення глобальності, а тому глобальність мислення повинна доповнюватися вмінням застосовувати одержані знання в щоденній практичній роботі.
Відповідно до основоположних принципів глобальної освіти, використання вищевказаних напрямів краєзнавчої педагогічної діяльності, підпорядкованих парадигмі гуманістичних цінностей, спрямовано на формування через цілісний регіонально-освітній простір загальноукраїнознавчого культурно-освітнього простору, у якому кожна навчальна дисципліна природним чином пов'язана з усіма іншими (незалежно від кількості дисциплін, порядку їх розташування в навчальному плані, незалежно від їх конкретного змісту тощо). В цьому випадку можна говорити не стільки про міжпредметні зв'язки, скільки про певне загальноукраїнське національно-духовне поле, у якому краєзнавчий зміст будь-якого навчального предмету має доцільність і своє функціонально визначене місце. Краєзнавчі знання цілого ряду навчальних предметів інтегруються у певну загальноукраїнознавчу сферу знань і способів діяльності, яка охоплює інші навчальні предмети. Такий підхід дозволяє наповнити навчальні предмети цікавим і змістовним місцевим матеріалом, буде сприяти перетворен
- Київ+380960830922