Ви є тут

Удосконалення економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності

Автор: 
Саксонова Оксана Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U001051
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА
ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Роль держави в управлінні природокористуванням та природоохоронною
діяльністю
Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в
цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи,
контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої
виконавчо-розпорядчої діяльності.
Виділяють три можливі механізми реалізації екологічної політики:
* пряме регулювання, пов’язане з впливом держави;
* економічне стимулювання, пов’язане з розвитком ринкових механізмів;
* змішані механізми, що поєднують перші два підходи.
Процеси пошуку ефективних державних і ринкових регуляторів у цій галузі, їх
оптимального сполучення почалися в 60-70 роки, коли різко загострилися
екологічні проблеми. В зв’язку з цим, країни з ринковою економікою почали
створювати централізовані адміністративні системи управління охороною
навколишнього середовища. Зокрема, акцент робився на законодавчі обмеження
шкідливих впливів на навколишнє середовище, державне нормування, контроль, а
також санкції.
На наш погляд, в управлінні охороною навколишнього середовища повинен бути
своєрідний симбіоз з адміністративних у ринкові механізми. На сьогодні
продовжується пошук оптимальних еколого-економічних регуляторів. Тому зараз
можна говорити лише про головні принципи і підходи до створення економічного
механізму взаємовідносин суспільства і природи. Готової і добре функціонуючої
моделі такого механізму у світі не існує.
При цьому слід відзначити позитивні сторони і недоліки державного та ринкового
підходів. Крім того наявний світовий досвід показав неефективність “чистого”
використання кожного з них. Очевидно, що майбутнє за розумним поєднанням,
балансом державного і ринкового механізмів, змішаному підході в залежності від
екологічної ситуації, особливостей економіки тощо.
Для нашої країни екологізація економіки, перехід на принципи сталого розвитку
ускладнюється загальною економічною кризою, зламом старої
командно-адміністративної системи і труднощами переходу до ринкової економіки.
Сучасний соціально-економічний стан України свідчить про те, що національній
економіці не вдалось радикально змінити екстенсивний тип розвитку та
забезпечити раціональне природокористування.
Тривалий час економіка України централізовано будувалася з величезними
структурними диспропорціями. Диспропорції в розміщенні продуктивних сил ще за
умови командно-адміністративної системи призвели до того, що рівень
техногенного навантаження на природне середовище України і донині перевищує
аналогічний показник розвинутих країн у 4-5 разів. Використання у багатьох
випадках застарілих технологій та обладнання, вкрай висока концентрація
потенційно небезпечних об'єктів в окремих регіонах, велика спрацьованість
виробничих фондів підприємств зумовлюють значну імовірність виникнення великих
аварій і катастроф з непередбачуваними для навколишнього середовища наслідками
[79, 80].
Економіка України щорічно втрачає до 10% ВВП у вигляді зменшення продуктивності
основних фондів, нераціонального використання природних і людських ресурсів.
Ресурсоємність кінцевого національного продукту в середньому втричі перевищує
світовий рівень. Маючи досить високий рейтинг серед розвинутих країн світу у
забезпеченості основними факторами виробництва, Україна відстає від них за
рівнем використання. Використання основного капіталу в Україні порівняно,
наприклад, з Францією нижче майже у 3 рази, сільгоспугідь – в 11 разів,
трудових ресурсів - в 15 разів, наукового потенціалу - більш як у 20 разів.
Сировинна та напівфабрикатна спрямованість промислового виробництва України,
окрім низької рентабельності, зумовлює високу енергоємність національного
продукту і загрозливу техногенну навантаженість на природне середовище. З 1991
р. енергоємність ВВП зросла майже в 1,5 раза і зараз становить 2,28 кг умовного
палива на одну гривню, що у 9 разів вище ніж у країнах учасницях Організації
Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). Навіть за умов падіння
промислового виробництва Україна знаходиться серед країн з найбільш високими
абсолютними обсягами утворення і накопичення відходів. Створилася ситуація,
коли за тривалого спаду промислового виробництва зменшення навантаження на
природне середовище було незначним або взагалі не спостерігалось. Зокрема,
споживання прісної води в 1998 р. становило 76% від рівня 1990 р., а викиди
забруднених стічних вод у поверхневі водні об'єкти зросли в 1,25 раза [84,
с.221].
Галузева структура промисловості України залишалася обтяженою виробництвом
первинних сировинних ресурсів і напівфабрикатів. Так, частка
паливно-енергетичного комплексу в структурі промисловості України більша, ніж у
структурі промислового виробництва таких Європейських країн, як Франція,
Німеччина, Італія, а металургійного комплексу - майже втричі. В той же час
питома вага продукції прогресивних галузей - машинобудування і металообробки,
хімічної та нафтохімічної – нижча в 1,5-2 рази.
За таким показником, як конкурентоспроможність, Україна посідає останнє місце
серед 53 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум. Це
ускладнює формування позитивного іміджу України серед міжнародних ділових кіл і
стримує їх від вкладання ресурсів в економіку України. А така ситуація потребує
системного підходу при плануванні національної екологічної політики.
Враховуючи вищезазначене, очевидно, що необхідність вирішення складної системи
завдань, пов’язаних з вимогами оптимізації