РОЗДІЛ 2
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЕСТЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ
2.1. Естетико-художні засади музичної творчості
Як відомо, в мистецтві специфіка естетичного виявляє себе найбільш яскраво й
чітко. “Естетичність” мистецтва значною мірою обумовлена роллю почуттів в
створенні й сприйманні мистецьких творів. Емоційність є невід’ємною рисою
естетичного відношення людини до світу, а роль почуттів в сприйманні вражень
зовнішнього світу у відтворенні образів цього світу дуже велика. Ми знаємо
зовнішній світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким нам його показують
почуття. Поряд з почуттями кожна людина ще має пам’ять – можливість збереження
і відтворення давніх вражень або певних імпульсів і змін нашого організму.
Взагалі наше повсякденне життя є рух, що не припиняється через одночасність
минулого і майбутнього. За слушним зауваженням Гадамера, “сутність того, що ми
називаємо “духом”, полягає в здатності рухатися вперед, утримуючи ці обрії
відкритого майбутнього, яке не повторюється” [49,273]. І пам’ять, і спогади
несуть в собі мистецькі твори минулого, традицію мистецтва і сміливе
експериментування. Крім того, людина має: свідомість, тобто можливість
сприймати враження, імпульси і зміни як щось відособлене від нашого
внутрішнього “Я”; відчуття – можливість реагування на зовнішні або внутрішні
імпульси; фантазію – здатність комбінування і перетворення образів, які
зберігає пам’ять; волю – можливість спрямовувати наші фізичні і духовні сили в
певному напрямку та ін. Безумовно, ми пізнаємо світ завдяки таким чуттям, як
зір, слух, нюх, смак, дотик. З психологічної точки зору, після зору і слуху
найбільш важливим є дотик, оскільки він дозволяє нам пізнати такі важливі
ознаки зовнішнього світу, як об’єм, склад (твердість, гладкість в т. ін.). Зір
дає нам поняття простору, світла, кольору, а слух – поняття звуку, тонів,
послідовного чергування явищ. Смак і запах мають менше значення щодо пізнання
зовнішнього світу. Зазначимо, що і на рівні буденної свідомості найбільше
представлені враження зору, значно менше висловлювань, які позначають враження
слуху чи дотику, і найменше – враження смаку і запаху.
Аналізуючи чуттєвість людини, її природні можливості ми розуміємо, що ні в
якому разі не слід розривати ту цілісність, яку створюють так звані “зовнішні”
почуття, виступаючи підґрунтям “внутрішніх”. Проте не можна не враховувати і
те, що специфіка кожного чуття сприяла формуванню конкретного виду мистецтва:
зір, сприймаючи колір, стимулював появу і розвиток кольорового малюнку, а слух,
оволодівши звуком, став “будівельним матеріалом” музики. Естетика минулого –
Ф.Шіллер, К.Бюхер, Е.Гроссе, М.Рейнак, Е.Тайлор – досить всебічно висвітлила
“почуттєвий” аспект становлення видової специфіки мистецтва. Проте і сучасні
дослідники – Безклуба С.А., Єремєєв А.Ф., Каган М.С., Оніщенко О.І., Панченко
В.І. – продовжують поглиблювати наше уявлення про історичну динаміку
становлення видової специфіки мистецтва і обопільний вплив чуттів на художнє
відтворення дійсності, а художніх відкриттів на удосконалення людської
чуттєвості. У своїй роботі “Мистецтво в контексті культури” Панченко В.І.
підкреслює: “Характерною особливістю первісного суспільства було те, що всі
його члени тією чи іншою мірою були залучені до художньої творчості. Кожна
людина володіла певним комплексом інформації і навичок, пов’язаних з
мистецтвом, і в певні періоди, у певних ситуаціях виступала в ролі співака або
танцюриста, художника або оповідача. Люди, абсолютно не здібні до художньої
творчості, очевидно, були рідкісним винятком” [166,36]. Думка Панченко В.І.
підтверджує нашу тезу про значення цілісності чуттів людини, проте їх
трансформація у відповідні види художньої діяльності й до сьогодні є предметом
теоретичних дискусій. Так, Оніщенко О.І. – автор багатоаспектної монографії
“Художня творчість у контексті гуманітарного знання”, вважає, що існування
музики в доісторичну добу викликає певні сумніви. Вона пише:”… музика є
найабстрактнішим видом мистецтва і доісторична людина через свою “образну
обмеженість” не могла оволодіти нею повною мірою. Звуки були лише тлом для
людських рухів і жестів, виконуючи суто утилітарну форму – супроводження певної
ритуальної дії, розслаблення під час роботи тощо [162,9].
Зазначимо, що точка зору, згідно з якою головною умовою виникнення музики як
мистецтва є людська праця, досить поширена. Її прихильники – Бюхер К., Грубер
Р., Плеханов Г. – вважають, що на початковому етапі розвитку музика була тісно
пов’язана з трудовими процесами, була складовою частиною виробничої діяльності
і тільки значно пізніше переросла в художню діяльність. Різноманітні слухові
імпульси, які супроводжували первісну людину під час праці, поступово
організувалися в її свідомості в шкалу звуків, підпорядкованих визначеному
порядку за висотою та за часом. Цей процес, який тривав тисячоліття, привів до
поступового розвитку системи значень звуків. Не заперечуючи цього, ми вважаємо,
що важко тільки працею чи соціальними факторами життя пояснити все багатство
проявів музики.
Як ми вже говорили, музика не може з такою ж визначеністю виражати зміст, як
література, поезія, театр або кіно. Вона не може створювати конкретні образи,
як живопис або скульптура. Однак, думка, що музика виражає тільки почуття,
збіднює уявлення про дійсний зміст музики. Згадаємо, наприклад, пісні, романси,
опери, тобто, текстові творі, - вони виражають не тільки почуття, але й думки,
є носіями певних ідей. Але про інструментальну музику цього сказати не можна,
вона несе тільки емоції, навіть якщо ця музика “програмна”. Така програма
завжди умовна, і кожний
- Київ+380960830922