РОЗДІЛ 2
МЕТАФІЗИКА ВОЛІ І ПРОБЛЕМА СТРАЖДАННЯ У
ФІЛОСОФСЬКО-ЕТИЧНІЙ КОНЦЕПЦІЇ А.ШОПЕНГАУЕРА
Артур Шопенгауер - відомий німецький філософ, літератор, есеїст кінця ХVШ - першої половини ХІХ ст. Перш ніж проаналізувати проблему страждання в його філософії, слід розглянути генетичні корені духовної спадщини відомого мислителя, а також з'ясувати психологічні та ідейні передумови його творчої своєрідності. Слід одразу наголосити, що А.Шопенгауер, як і С.К'єркегор, що буде розглянуто пізніше, належать до тих небагатьох постатей в історії філософії, в яких специфіка їх філософії безпосередньо обумовлена особистісними рисами характеру та біографічними колізіями. Цим і зумовлена побудова цього розділу в його першій частині.
Для кращого розуміння філософії А.Шопенгауера зупинимося на загальних біографічних даних цього мислителя [18; 70; 89; 105; 106; 177; 205; 214]. Народився він 22 лютого 1788 р. у польському місті Данціг (сучасний Гданськ). Предки А. Шопенгауера були голандськими переселенцями, які обрали для постійного проживання м.Данціг. З 1793 р. Данціг перейшов до складу Прусії, відтак став німецьким містом. З 1809 р. А.Шопенгауер навчався в Геттінгені, у найславетнішому з германських університетів. Там він вивчав медицину, астрономію, природничу історію, психологію, логіку, анатомію людського мозку. З 1811 р. Шопенгауер вивчає філософію в Берлінському університеті, де слухав лекції Фіхте і Шляйєрмахера. Восени 1813 р. він захистив докторську дисертацію про закон достатньої основи. Після цього протягом чотирьох років він писав в Дрездені свою головну філософську працю "Світ як воля і уявлення". Шопенгауер був дуже обдарованою людиною; достатньо сказати, що він досконало володів англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.
Шопенгауер намагався зробити викладацьку кар'єру, але затрачені зусилля не принесли бажаного результату і не увінчалися для нього успіхом. Чого вартує лише один епізод з Гегелем, про який так люблять згадувати в літературі [89, c.5]. У самого Шопенгауера це породило масу психічних комплексів і негативно відбилося на його характері. Честолюбивий і злопам'ятний характер А.Шопенгауера, відзначає сучасний філософ І.Нарський, приховував у собі постійний розлад між сильними пристрастями, життєвим розрахунком і захопленням філософією [160, c.5]. Колеги по роботі відзначали його просто маніакальну підозріливість, недовірливість. А.Шопенгауеру здавалось, що всі свідомо замовчують його заслуги, плетуть проти нього інтриги, змови. Його погляд на життя можна порівняти з відбитком образу в темному, кривому дзеркалі. Похмурий песимізм (культ страждання) і спотворена реальність (світ як уявлення) стали надалі відправними точками його філософії.
Але повернемося до головних моментів біографії А.Шопенгауера. У
1820 р. він лише один семестр читав свої лекції "Про основи філософії чи про теорії пізнання, включаючи логіку". Його лекторський і літературний стиль часто відзначався нетактовними, а то і відверто образливими оцінками -нападами на своїх опонентів, як минулих часів, так і сучасності. Так, Гегель в його творах проходить як "духовний Калібан", "маляр нісенітниць", "незграбний шарлатан", "кабацька фізіономія". Крикунами філософії він називає Д.Фр.Штрауса, Л.Фойєрбаха, Б.Бауера, Фр.Теод.Фішера, А.Руге; творчість Фіхте, Шеллінга та інших величає "філософією старих баб". Якщо ж хтось недостатньо похвалив його чи його філософію або, навпаки, позитивно відгукнувся про неприємних йому філософів, то він страшенно дратувався, вибухав лайкою [205, c.94-100].
З 1831 року, після невдалої спроби викладацької кар'єри, Шопенгауер назавжди оселяється у місті Франкфурті-на-Майні. Там він веде замкнутий, холостяцький спосіб життя. Більшу частину свого робочого дня він проводив у кабінеті своєї двохкімнатної квартири, де його оточували бюст Канта, портрет Гете, бронзова тібетська статуя Будди, шістнадцять гравюр на стінах із зображенням собак. У своєму житті він притримувався суворого режиму; ходив одягненим у старомодний фрак, з акуратно пов'язаним на шиї білим бантом. Його постійним супутником на прогулянках був білий пудель Атма. Після смерті свого пса Шопенгауер встановив у себе в кімнаті його гіпсове зображення, а згодом завів нового собаку. Помер А. Шопенгауер
21 вересня 1860 р. на 72 році життя [41, c.6-8].
Якщо ж говорити про специфіку філософії А.Шопенгауера, то, з точки зору самого німецького мислителя, його філософія є виразом його індивідуальності; остання ж є певною модифікацією "батьківського коду". Шопенгауер вважав (і тому на цьому слід детальніше зупинитися), що те, що визначає індивідуальність особи, є її характер, який у своїх основних рисах є вродженим і дістається нам у спадок від батька; материнське ж начало, на його думку, слід шукати в інтелекті [36, c.84; 28, c.348]. Отже, грунтовніше зупинимося на успадкованому характері А.Шопенгауера, а для цього познайомимося з його предками.
По батьківській лінії дід А. Шопенгауера був поміщиком. Батько ж великого філософа, Генріх Флоріс Шопенгауер, основним видом професійної діяльності обрав банківську справу, сферу комерції. Біографи виділяють наступні його особистісні риси: глибока порядність, незалежність у думках, високорозвинуте почуття власної гідності. В літературі біографічного характеру можна зустріти тезу, що А.Шопенгауер успадкував від діда і батька таку видатну якість свого характеру (а з часом всієї своєї філософії), як сильну, неприборкувану волю [205, c.22]. Окрім позитивних якостей, Генріх Флоріс Шопенгауер вирізнявся меланхолійним темпераментом, дещо неврівноваженим, неврастенічним характером, який проявлявся у різких перепадах настрою, чергуванні апатії та гніву [70, c.7-8]. Дослідники часто акцентують на нездорових генетичних коренях знаменитого філософа, де і бабця була божевільною, і два дядьки - душевнохворими, і батько страждав розумовими розладами, під час одного з яких і загинув [205, c.22].
Артур Шопенгауер успадкував по батьківській лінії як добр
- Київ+380960830922