РОЗДІЛ 2
ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ В ПСИХОЛОГІЧНОМУ ДОРОБКУ Б.Ф.БАЄВА
Борис Федорович Баєв (1923-1979) - доктор психологічних наук, учень Г.С.Костюка, досить помітна фігура в історії сучасної української психології. Він залишив велику психолого-педагогічну спадщину, де грунтовно висвітлені актуальні питання психології навчання і виховання, психології чуттєвого пізнання, індивідуального підходу, морального виховання дітей, підготовки їх до майбутньої праці тощо. Домінантою творчого доробку Б.Ф.Баєва стала психологія внутрішнього мовлення (його генезис, фізіологічні механізми, зв'язок з мисленням тощо), яка знайшла висвітлення в монографії, докторській дисертації та циклі статей. Монографія Б.Ф.Баєва "Психологія внутрішнього мовлення", яка вийшла друком у 1966 році, є єдиною фундаментальною працею у вітчизняній психології, в якій всебічно висвітлюється проблема внутрішнього мовлення.
2.1. Генезис та фізіологічні механізми внутрішнього мовлення
Відомо, що свідомість індивіда без комунікативної функції психіки не може існувати як ідеальна форма відображення буття. Комунікативна функція реалізується насамперед мовленнєвими засобами. Обмін знаннями, ідеями, почуттями тощо відбувається завдяки різним видам мовлення: усного, писемного, внутрішнього. Внутрішня робота думки здійснюється у формі внутрішнього мовлення. Проте внутрішнє мовлення не обмежується участю у внутрішній роботі думки, воно пов'язане з усіма формами психічної діяльності людини. Тому розробка проблеми внутрішнього мовлення "є одним із надійних шляхів розкриття людської свідомості, найінтимніших її механізмів" [33, с.47].
Дослідження проблеми внутрішнього мовлення у вітчизняній психології йшли переважно по лінії осмислення принципових питань теорії внутрішнього мовлення (Л.С.Виготський, О.Р.Лурія, І.В.Страхов та інші), а також по лінії експериментального вивчення участі мовленнєвих кінестезій у розумовій діяльності (М.І.Жинкін, Л.О.Новікова, О.М.Соколов та інші). Змістовна характеристика внутрішнього мовлення, його функціонально-динамічні особливості стали предметом дослідження Б.Ф.Баєва. Розробляючи власний підхід стосовно внутрішнього мовлення, вчений творчо використовує доробок видатних представників психологічної науки І.М.Сєченова, І.П.Павлова про рефлекторну діяльність головного мозку і діяльність другої сигнальної системи у функціонуванні мовлення, положення Л.С.Виготського про діалектичну єдність мислення і внутрішнього мовлення, Б.Г.Ананьєва про фазовий характер внутрішнього мовлення тощо, що дозволило знайти власний ориґінальний шлях вивчення зазначеного психічного феномену.
Аналізуючи масив інформації, накопичений з проблеми як у західній психології, так і у вітчизняній, Б.Ф.Баєв критично переосмислює його, беручи до уваги конструктивні ідеї (Ф.Кайнц) і відкидаючи ті, що, на його думку, не сприяють розкриттю сутності внутрішнього мовлення (М.Мюллер, Д.Уотсон та інші). Критикуючи позицію останніх, які вбачають у внутрішньому мовленні звичайне обеззвучене зовнішнє мовлення, Б.Ф.Баєв висуває ряд арґументів, спростовуючи запропоновану ними дефініцію: по-перше, не будь-яке беззвучне промовляння можна вважати внутрішнім мовленням, по-друге, внутрішнє мовлення не завжди беззвучне. "Воно, як правило, беззвучне. Але тут спостерігається відхилення від правила, яке не вміщується в розуміння внутрішнього мовлення як "мовлення мінус звук", якщо, крім того, внутрішнє мовлення - просто беззвучне зовнішнє мовлення, то до нього слід віднести тільки внутрішнє говоріння, яке є тільки однією з форм внутрішнього мовлення, його частковою функцією. Взагалі ж розуміння внутрішнього мовлення як беззвучного, мовчазного, відноситься тільки до його часткової фонетичної характеристики" [30, с.25]. Б.Ф.Баєв акцентує увагу на тому, що внутрішньомовленнєва діяльність має фазовий характер. У процесі функціонування внутрішнього мовлення виокремлюються фази "наростаючої диференційованості і розгорнутості структури словесного виразу думки" [29, с.58]. Вказівку на фазовий характер внутрішнього мовлення знаходимо і в Б.Г.Ананьєва, О.О.Леонтьєва, О.П.Кауфман та ін. Зокрема Б.Г.Ананьєв виокремив три фази розвитку процесу внутрішнього мовлення. Першою є настанова на прислівник як вираження первинного усвідомлення думки. Друга фаза - процес внутрішнього прислівника, для якого характерні скорочені структури внутрішнього мовлення. Мовленнєву основу третьої фази складає розгортання внутрішнього говоріння [5, с.171]. Ґрунтуючись на зазначених ідеях науковців, можна зробити закид Т.М.Ушаковій, яка у своїй статті "Проблема внутрішнього мовлення у психології та психофізіології", посилаючись на авторство (на автореферат докторської дисертації), віднесла Б.Ф.Баєва до когорти вчених, які розуміють внутрішнє мовлення як таке, що дорівнює зовнішньому мінус звукове вираження, що категорично заперечувалося ученим. Невідповідність у судженні Т.М.Ушакової, на нашу думку, виникла, по-перше, через різні підходи до вивчення психології внутрішнього мовлення: підхід Б.Ф.Баєва - психологічний, Т.М.Ушакової - психофізіологічний; по-друге, через недостатнє ознайомлення із творчою спадщиною Б.Ф.Баєва.
Виважено підходить Б.Ф.Баєв і до концепцій вітчизняних учених із зазначеного питання. Аналізуючи науковий доробок авторів з проблеми, трактування ними дефініції "внутрішнє мовлення", Б.Ф.Баєв констатує широкий спектр підходів, часто недиференційоване використання самого поняття. Наприклад, Д.М.Узнадзе вбачає у внутрішньому мовленні установку на об'єктивацію. За О.М.Соколовим, - це мислене мовлення, мовленнєвий механізм мислення. Згідно з П.Я.Гальперіним, "внутрішнім мовленням у власному розумінні слова може і повинен називатись той прихований мовленнєвий процес, який ні самоспостереженням, ні реєстрацією мовленнєво-рухових органів уже не відкривається. Це власне внутрішнє мовлення характеризується не фраґментарністю і зовнішньою незрозумілістю, а новою внутрішньою будовою - безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням і автоматичн