РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ДОСВІДУ ПРОЕКТУВАННЯ, БУДІВНИЦТВА ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ІНВАЛІДІВ У КРАЇНАХ СНД І КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ
2.1. Досвід країн СНД
2.1.1. Обсяги та напрямки розвитку будівництва спеціалізованих типів архітектурного середовища для інвалідів
У нашій країні в даний час інваліди з ураженнями ОРА отримують житло в основному в квартирах звичайних житлових будинків, а ті, що потребують постійного нагляду, у будинках-інтернатах для людей похилого віку та інвалідів (Рис.2.1.; 2.2.). Наприкінці 80-х років в кол. СРСР для цієї категорії інвалідів було розпочато проектування спеціально обладнаних помешкань. На сьогоднішній день будинок-інтернат є основним і найбільш пристосованим типом спеціалізованого житла, в якому перебувають інваліди від 18 до 55 років з ураженням опорно-рухової функції (початок цьому був покладений ще в 1968 році постановою Мінсоцзаб Росії "Про подальшу типізацію та профілізацію будинків-інтернатів для людей похилого віку і інвалідів"). Це дозволило уникнути конфліктних ситуацій, які виникали поміж людбми похилого віку та інвалідами через відмінні вимоги щодо житлових умов та обслуговування, несумісності, спричинених різницею у віці та фізичними можливостями, життєвим досвідом та особливостями життєдіяльності. Проте, якщо створення спеціальних відділень для інвалідів з організаційної сторони здійснювалося достатньо швидко, то сам процес роздільного розселення людей похилого віку та інвалідів на практиці був пов'язаний із значними труднощами, насамперед через непристосованість самих будинків-інтернатів для різних категорій мешканців, відсутністю спеціально побудованих будинків-інтернатів, а також відсутністю нормативних документів і проектів для проектування таких будинків.
У 1976 році Управління з житлового будівництва Держцивільбуду затвердило підготовлену ЦНДІЕП житла "Програму-завдання на розробку типових проектів будинків-інтернатів для дорослих інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату". При розробці цієї програми були використані матеріали анкетного опитуванння директорів і головних лікарів будинків-інтернатів, яке проводилися з метою вивчення проблем розселення людей похилого віку, а також частково торкалося й деяких питань, що стосуються інвалідів, окрім того, результати опитуванння певної кількості інвалідів. Основні ж нормативні вимоги, склад і площі житлових та допоміжних приміщень були прийняті відповідно до Інструкції ВСН 21-74, що враховувала норми для проектування лікарень, поліклінік, ПТУ і клубів.
За даною "Програмою-завданням..." проектний інститут Мінздраву Росії розробив у 1980 р. два типові проекти будинків-інтернатів, розрахованих на 100 і 200 осіб. Проте будівництво будинків-інтернатів для інвалідів за цими проектами не велося. Далі Програма-завдання та самі проекти будуть розглядатися детально, проте попередньо можна зробити висновок, що їх основним недоліком є створення житлово-побутових умов для інвалідів без урахування повною мірою їх фізичних можливостей, рухової активності, міри самостійності у веденні хатнього господарства, способу життя та необхідних для цього додаткових приміщень. Такий підхід, як показали результати опитуванння інвалідів, призводить, з однієї сторони, до різкого та невиправданого збільшення вартості будівництва (у порівнянні з будинками-інтернатами для людей похилого віку для такої ж кількості осіб), а з іншої, як би заздалегідь передбачає наявність приміщень, якими інваліди не будуть користуватися, що в кінцевому результаті позначиться на умовах проживання в будинках-інтернатах. Паралельно з вищезгаданими розробками нормативних документів для проектування будинків-інтернатів у незначних масштабах проводилися дослідження проблеми розселення інвалідів в інші типи житла з запровадженням форм колективного обслуговування.
У 1979 р. Держцивільбуд затвердив підготовлену ЦНДІЕП житла "Програму-завдання на розробку типових проектів квартир і будинків для інвалідів на кріслах-візках". Вона передбачала проектування для інвалідів, які пересуваються за допомогою крісел-візків, спеціальних квартир у звичайних будинках або будинках-комплексах з громадським обслуговуванням, а для інвалідів на кріслах-візках, які потребують допомоги та нагляду (із слабкими руками, частковим або повним паралічем) - спеціальних будинків з обслуговуванням. Для таких будинків була визначена оптимальна кількість квартир - 25-50. Обсяги будівництва квартир для інвалідів на кріслах-візках у містах і населених пунктах приймаються з розрахунку, що особи даної категорії складають від 0,1 до 0,6 відсотка від загальної чисельності населення. На жаль, проекти спеціальних житлових будинків для інвалідів з обслуговуванням не розроблялися (Рис.2.3.).
Проте за цією програмою ЦНДІЕП житла розробив перший типовий проект п'ятиповерхової блок-секції з квартирами на перших поверхах для сімей, до складу яких входять інваліди, які пересуваються за допомогою крісел-візків. Проект був розроблений у складі 85 серії типових проектів житлових цегельних будинків із поперечними несучими стінами. На 2-5 поверхах блок-секції розміщаються звичайні квартири для здорових осіб. Квартири для інвалідів передбачені двох типів: двокімнатні (загальною площею 48,2 м2 - для сімей із двох-трьох осіб) і трикімнатні (загальної площею 65,4 м2 - для сімей із трьох-п'яти осіб). Будинок обладнаний окремим в'їздом для інвалідів, що дає можливість безперешкодно виїжджати з квартир. На жаль, у будівельну практику застосування таких будинків із квартирами для інвалідів із незрозумілих причин не впроваджено. Іншим типом необхідного для інвалідів житла, який розроблявся у колишньому СРСР, є квартирний житловий будинок із частковим побутовим і медичним обслуговуванням. У 1982 р. Держцивільбуд затвердив підготовлену ЦНДІЕП житла "Програму-завдання на розробку типових та індивідуальних проектів житлових будинків для людей похилого віку та інвалідів". Програма передбачала для інвалідів і людей похилого віку, здатних вести