Розділ 2
МАТЕРІАЛи І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих і матеріали дослідження
У дане дослідження було включено 120 чоловіків у віці 35-65 років (середній
вік – 53,9 ± 10,2 р.), які перенесли перший в анамнезі Q-інфаркт міокарда
будь-якої локалізації, з м’якою та помірною артеріальною гіпертензією (за
класифікацією World Health Organization; International Society of Hypertension,
1999) [27] (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Класифікація артеріальної гіпертензії у дорослих в залежності
від рівня артеріального тиску
(World Health Organization-International Society of Hypertension, 1999) [27]
КАТЕГОРІЯ
Систолічний АТ
мм рт. ст.
Діастолічний АТ
мм рт. ст.
Оптимальне АТ
< 120
< 80
Нормальне АТ
< 130
< 85
Високе нормальне АТ
130 - 139
85 - 89
АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ
I - М'яка гіпертензія
140 - 159
90 - 99
ПІДГРУПА: пригранична гіпертензія
140 - 149
90 - 94
II - Помірна гіпертензія
160 - 179
100 - 109
III - Тяжка гіпертензія
> 180
> 110
Ізольована систолічна гіпертензія
і 140
< 90
ПІДГРУПА: пригранична ізольована
систолічна гіпертензія
140 - 149
< 90
Група порівняння нараховувала 30 здорових чоловіків, середній вік яких становив
47,6 ± 7,4 років.
Усі пацієнти, включені в дослідження, були рандомізовани в залежності від
локалізації інфаркту міокарда, індексу маси міокарда (іММЛШ), величини фракції
викиду (ФВ) лівого шлуночка, а також рівня АТ.
Критерії включення. За умовами протоколу усі пацієнти, які були включені в
дійсне дослідження, повинні були задовольняти наступним критеріям:
* чоловіча стать;
* вік 30-65 років;
* перенесений, не раніше 20-25 днів з моменту виникнення, Q-інфаркт міокарда
будь-якої локалізації встановлений на підставі наступних критеріїв: тривалість
ангінозного нападу більше 30 хв., напад не купірується нітрогліцерином, на ЕКГ
характерні зміни сегмента ST та/чи «коронарні» зубці Q, значне збільшення
рівнів загальної КФК і МВ-КФК
* ;
* синусовий ритм серця;
* наявність м’якої або помірної артеріальної гіпертензії (АТ 140–179/90–109 мм
рт. ст.);
* не приймати антиаритмічних препаратів, а якщо такі використовувалися раніше –
припинити їхній прийом не пізніше ніж за 2 тижні до початку дослідження.
Критерії виключення. З даного дослідження пацієнти виключалися у випадку
наявності в них:
* перенесеного раніше інфаркту міокарду;
* в анамнезі за останні 6 місяців:
* коронарної ангіопластики чи будь-яких інших кардіохірургічних втручань; на
коронарних артеріях;
* операцій по реваскулярізації міокарда;
* нестабільної стенокардії;
* гострих порушень мозкового кровообігу (ГПМК)
* брадикардії (ЧСС Ј 55 уд/хв);
* синоаурикулярної чи атріовентрикулярної блокад серця будь-яких ступенів
тяжкості;
* частої екстрасистолії (по типу алоаритмії чи кількість екстрасистол, що
перевищує 20% від загального кількості шлуночкових комплексів);
* систолічної дисфункції лівого шлуночка (при виконанні ЕхоКГ ФВ лівого
шлуночка Ј 45%);
* хронічної серцевої недостатності II-III ступеня за класифікацією
Образцова-Стражеско (1935) III-IV ф. к. за класифікацією NYHA (1964);
* хронічної аневризми лівого шлуночка;
* бронхообструктивного синдрому чи бронхіальної астми;
* облітеруючих захворювань артерій нижніх кінцівок;
* цукрового діабету;
* виразкової хвороби;
* системних захворювань сполучної тканини;
* тяжкої печінкової недостатності;
* ХПН (креатинін крові > 200 мкмоль/л);
* гіпертермії (t° тіла і 37,0 С);
* захворювань, що мають істотний вплив на ВРС (порушення функції щитовидної
залози, злоякісні новоутворення, виражена дихальна недостатність, наслідки
перенесеного ГПМК і т.д.).
При описі матеріалів і методів дослідження, а також отриманих результатів і
їхнього подальшого аналізу, використовувалися наступні терміни, широко
розповсюджені у світі і затверджені експертами ВООЗ і профільних кардіологічних
асоціацій та комітетів.
Під «гострим інфарктом міокарда» мався на увазі підтверджений усіма необхідними
діагностичними методами інфаркт міокарда давниною не більш 25-28 днів з моменту
виникнення.
У залежності від клінічного розвитку виділялися наступні періоди інфаркту
міокарда: найгостріший (перші 2 години захворювання); гострий (до 10 днів з
моменту виникнення); підгострий (4-8 тижнів) та післяінфарктний кардіосклероз
(до 6 місяців).
Протокол дослідження. Усі хворі, включені в дане дослідження, у залежності від
терміну давності перенесеного Q-інфаркту міокарда, були розділені на дві
клінічні групи (рисунок 2.1; таблиця 2.2).
Рисунок 2.1. Структура груп спостереження
У першу клінічну групу були включені 60 пацієнтів у підгострому періоді
Q-інфаркту міокарда (починаючи з 20-25 днів з моменту виникнення ішемічного
некрозу міокарда) (рисунки 2.2 - 2.4; таблиця 2.3).
Середній вік пацієнтів, включених у першу клінічну групу, склав 54,2 ± 10,2
року. Більшість цих пацієнтів мали вік 56-65 років – 21 (70,1%) хворий, що
приймали дилтіазем, і 16 (53,4%) чоловік, включених у групу контролю) (рисунок
2.2).
Таблиця 2.2
Клініко-анамнестична характеристика хворих, включених у дане дослідження
КРИТЕРІЇ (m ± SD)
Перша клінічна група
n = 60; середній вік 54,2 ± 10,2 року
Друга клінічна група
n = 60; середній вік 56,1 ± 9,4 року
Підгрупа
контролю
(n=30)
Пацієнти,
які приймали
дилтіазем
(n=30)
Підгрупа
контролю
(n=30)
Пацієнти,
які приймали
небіволол
(n=30)
Стадія ІМ
Підгострий період ІМ
(20-25 діб з моменту виникнення)
Післяінфарктний кардіосклероз
(1-5 років з моменту виникнення)
Середній період з моменту
виникнення ІМ
22,8 ± 2,27 діб.
22,5 ± 1,45 діб.
3,3 ± 1,6 року
2,9 ± 1,5 року
Період спостереження
3 місяці
1 місяць
Середній вік хворих, років
55,3 ± 11,1
53,7 ± 9,3
56,3 ± 7,3
5