РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКИМИ ІНСТИТУТАМИ УКРАЇНИ
Процес ринкової трансформації економіки України визначає необхідність забезпечення інтеграції вітчизняних виробників у міжнародний економічний співпростір. Реалізація даних процесів зумовлює розвиток необхідних інституціональних, правових та інформаційних умов, які визначаються створенням адекватної світовим вимогам ринкової інфраструктур. Найбільш важливим елементом останньої є банківський сектор, саме його діяльність багато в чому дозволяє реалізувати економічний потенціал вітчизняних виробників. Діяльність банківських інститутів спрощує умови виходу українських підприємств на світовий ринок, дозволяє найбільш ефективно використовувати власні та залучені фінансові активи. Саме міжнародна діяльність банківських інститутів визначає механізм інтеграції української економіки в світовий ринок.
Нами обгрунтовано сутність і складові механізму реалізації міжнародної діяльності банківських інститутів як сукупність заходів організаційно-правового, інститутійно-технологічного та інформаційного характеру, що здійснюються на рівні урядів, міжнародних фінансових організацій і центральних банків країн з розвиненою ринковою економікою і спрямовані на інтеграційні процеси національних банківських систем і окремих фінансово-кредитних інститутів. Дані заходи реалізуються через систему загальних правил функціонування банківських інститутів, стандартизацію банківської продукції та послуг, єдині форми міжнародних кредитно-розрахункових операцій, що забезпечуює єфективність міжнародної діяльності суб'єктів господарської діяльності і сприяє інтеграції національних економічних систем і відповідно банківських систем у світову економічну систему.
Тому особливо важливим є дослідження тих чинників, які визначають ефективність механізму реалізації міжнародної діяльності українських банків. Нами визначено, що одним з головних напрямків реалізації міжнародної діяльності банківських інститутів є, перш за все, організаційно-правове та інституціональне забезпечення умов, які дозволяють адаптувати українські банки до світової банківської системи. Саме такий підхід дозволяє створити базові умови для реалізації комерційними банками функцій агентів-посередників на міжнародному ринку.
2.1. Організаційно-правове та інституціональне забезпечення співпраці
комерційних банків України зі світовою банківською системою
Одним із найбільш важливих аспектів інтеграції банківських інститутів України в міжнародну банківську систему є відповідність вітчизняного банківського законодавства тим правовим нормам, в рамках яких функціонують комерційні банки розвинених країн світу. Тому одним з перших кроків в процесі трансформування банківської системи України стало прийняття законодавчих актів, що відповідають принципам Європейського та світового банківського права. Саме такий підхід визначав логіку і структуру при розробці законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України" та інших правових документів, які регламентують правові взаємовідносини між суб'єктами банківської системи [2, 3, 4].
Важливе значення мало вивчення концептуальних засад організаційно-правової побудови банківських систем в країнах Західної Європи. Вивчення еволюції Європейського банківського права дозволило визначити напрямки правового забезпечення функціонування українських банків у відповідності до європейських стандартів. Банківське право ЄС було започатковане прийняттям Першої директиви з банківської справи, Радою міністрів в 1977 році [10]. Ця Директива мала на меті гармонізацію умов для здійснення права про створення "кредитних установ". Такими установами відповідно до положень Директиви, є підприємства, "чия діяльність полягає у залученні депозитів та інших коштів від населення, що підлягають поверненню, та наданні кредитів за власний рахунок".
З метою здійснення права на заснування кредитної установи відповідно до Першої директиви про банківську справу необхідно виконати дві основні умови. Принаймні дві особи з надійною репутацією і досвідом мають керувати кредитною установою, якій необхідно мати адекватний мінімум капіталу (основний капітал). Це мінімальні стандарти ЄС у банківській справі. Країни-члени можуть (і часто це роблять) висувати жорсткіші вимоги.
Преамбула Першої директиви з банківської справи визначає, що "до філій кредитних інститутів, головні контори яких перебувають за межами Співтовариства, у всіх країнах-членах, мають застосовуватись однакові правові норми". Директива вимагає щоб до таких філій не більш сприятливо, ніж до відділень кредитних установ Співтовариства [10].
Слід зазначити, що розвиток європейського співробітництва в банківській сфері не був обумовлений кризовим розвитком системи, що мав об'єктивний характер і виявився у зруйнуванні багатьох міжнародно орієнтованих світових банків. Європейське співробітництво запроваджувалося політикою, що свідомо проводилася в рамках ЄС і була спрямована в першу чергу на гармонізацію європейського права. У зв'язку з цим у літературі було висловлено думку, про те, що зусилля ЄС по гармонізації банківського права і практики держав-членів є складовою частиною дій, спрямованих на досягнення більш широких цілей Союзу: свободи заснування підприємств, надання послуг і руху капіталу всередині Союзу; формування спільного внутрішнього ринку.
Таким чином, європейське співробітництво в сфері правового регулювання банківської діяльності мало за основу Римський договір 1957 року про створення Європейського Економічного Співтовариства та Єдиний Європейський Акт 1989 року, оскільки формування спільного внутрішнього ринку в банківському секторі економіки було тісно пов'язане із необхідністю завершення створення такого ринку в рамках ЄС в цілому.
Формування Європейського співробітництва в сфері банківського регулювання відбувалося також через інституційний механізм міждержавного характеру на підставі Римського догов