РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ
2.1. Клінічна характеристика хворих
Було обстежено 160 хворих на стабільну стенокардію ІІ-ІІІ ФК, чоловіків середнім віком 52,5?0,8 років, що перебували під диспансерним спостереженням в науково-консультативній поліклініці УкрНДІ медичної реабілітації та курортології. Діагноз стабільної стенокардії встановлено відповідно до МКХ-10, функціональний клас стенокардії визначено за Канадською класифікацією 1976 р. Групу порівняння склали 22 практично здорових донора, відповідного віку та статі. До дослідження не залучалися хворі, що мали недостатність кровообігу вищу за І ст., екстрасистолічні аритмії високих ступенів градацій, складні порушення ритму й провідності; а також серйозну супутню патологію - цукровий діабет, хронічний гепатит, хронічний панкреатит, калькульозний холецистит, хронічну обструктивну хворобу, яка б могла суттєво вплинути на перебіг основного захворювання та біохімічні показники, що ми їх вивчали.
Натомість 49 хворих (30,6%) в анамнезі мали гострий інфаркт міокарду. При чому трансмуральний інфаркт спостерігався в 14 хворих (8,8%), повторні інфаркти траплялися в 12 хворих (7,5%). Хворі переносили гострий інфаркт міокарду 2-15 років тому. Середня давнина виникнення інфаркту міокарду - 8,5? 0,7 років.
Нестабільну стенокардію зафіксовано в 38 чоловік (23,8%). Це були хворі, що поступали на амбулаторний етап як зразу після санаторного етапу реабілітації на базі клінічного санаторію "Лермонтовський" (Філія дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства лікувальних установ профсоюзів України "Укрпрофоздоровниця"), так і через деякий час по тому.
Під час спостереження усі хворі на стенокардію ІІ-ІІІ ФК отримували медикаментозну терапію: кардікет у середній дозі (32,7 ? 1,6) мг на добу, аспекард - (100 ? 5,6) мг/добу. В разі виникнення нападів стенокардії, або її еквівалентів, хворі приймали нітрогліцерин (НГ). При зниженні або зникненні потреби приймати короткодіючий НГ, оцінювали динаміку зменшення дози НГ . При суттєвому покращенні стану хворі зменшували й дозу базисного кардікету, що також ретельно занатовували.
По закінченні терміну контрольованого лікування (16 днів) медикаментозну терапію було доповнено, відповідно до особливостей перебігу захворювання в кожного конкретного хворого, показників ТФН, загальної добової тривалості епізодів безбольової ішемії міокарда (БІМ), біохімічних показників, віку та анамнезу.
2.2. Методи дослідження
Поряд із спостереженням у динаміці за скаргами, клінічним станом, фізікальним контролем комплексне обстеження досліджуваних складалося з:
Дослідження лабораторних показниківДослідження клініко-функціональних показників- стану реакцій збоку СЛС (за рівнем ЗАА та серотоніну);
- стану реакцій збоку СРС (за рівнем кінцевого продукту ПОЛ-малоновим діальдегідом та сумарними катехоламінами);
- показників ліпідограми;
- показників аутокоагуляційного тесту (з визначенням показників фібринолітичної та прокоагулянтної активності);
- дослідження імунопатоло-гічних реакцій;
- дослідження загально-клінічних аналізів крові та сечі: цукру крові;
- біохімічне дослідження функціональних проб печінки- ЕКГ у спокої у 12-ти загальноприйнятих відведеннях;
- добове ЕКГ- моніторування;
- дослідження ТФН за величиною порогового навантаження при ВЕМ;
- ЕХО-кардіографічне дослідження;
- УЗД -жовчного міхура;
Електрокардіографічне дослідження в динаміці у 12 загальноприйнятих відведеннях (3 стандартних, 3 однополюсних посилених, 6 грудних однополюсних) проводили на апараті ЕК ЧМП Н30-51 вітчизняного виробництва.
Толерантність до фізичного навантаження визначали за допомогою велоергометричного (ВЕМ) дослідження на навантажувальному комп'ютерному кардіокомплексі фірми "Ергометр"(м.Київ) відповідно до рекомендацій ВООЗ (1974) на тлі антиішемічної терапії. Тест проводили вранці, після легкого сніданку, до виконання фізіотерапевтичного лікування та звичних фізичних вправ. Визначали потужність порогового навантаження, величину потрібного навантаження за таблицею R.Shephard, 1969; з урахуванням ваги, віку хворого оцінювали відсоток виконаного навантаження від потрібного , підраховували показник "подвійного добутку". Пробу проводили за стандартною методикою із сходинковим зростанням навантаження, починаючи з потужністі 25 Вт, поступово збільшуючи навантаження на кожній сходинці до появи ознак неадекватності навантаження [97].
Використовували загальноприйняті крітерії припинення навантаження при проведенні ВЕМ, а саме:
- поява ознак ішемії міокарду у вигляді депресії сегмента ST горизонтального або косонесхідного типу, що дорівнювала або була більшою за 1 мм або елевації сегменту ST, що дорівнювала або була більшою за 2 мм на відстані 80 мс від точки j та/або поява ангінозного нападу порушення функції провідності, поява аритмій з частими (більш ніж 1 на 10 нормальних скорочень) політопними екстрасистолами, пароксизмальної тахікардії, неадекватного підвищення або зниження систолічного АТ, поява ядухи, досягання субмаксимальної ЧСС [97, 160].
ЕКГ вивчали у 12 загальноприйнятих відведеннях та в посилених відведеннях в динаміці.
Динамічне добове кардіомоніторування за методом Холтера виконували за допомогою апаратів ІН-20 та ІН-21 (виробництва України) із наявністю електронної пам'яті для реєстрації, аналізу та відображення ЕКГ у повсякденному житті, за умов виконання звичайних навантажень, як фізичних, так й емоційних. Запис проводився у двох відведеннях із стандартним накладанням грудних електродів. Дані дешифровували за допомогою персонального комп'ютера ІВМ ХТ за принципом суперімпозиції.
При розшифровці ЕКГ фіксували наступні показники: частоту та характер ритму, кількість надшлуночкових екстрасистол (НШЕ) та шлуночкових екстрасистол (ШЕ), їхню кількість на годину; наявність епізодів ішемії міокарду, які визначали якісними та кількісними змінами сегменту ST та зубця Т; підраховували добову кількість та тривалість епізодів ішемії,