РОЗДІЛ 2
МЕЖІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ
ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ
2.1. Підстави відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки
Питання визначення підстав та умов цивільно-правової відповідальності взагалі та деліктної відповідальності зокрема давно викликає дискусії в цивілістичній науці. Протягом років розширювалося та звужувалося коло авторів, які торкалися цієї проблеми, змінювалися їх погляди, а питання залишилось невирішеним. Перш за все незрозумілими залишаються поняття "підстав" та "умов" відповідальності, їх співвідношення та зміст. Нерідко ці поняття змішують та вживають як тотожні, хоча їх треба відрізняти, оскільки кожне з них має свій зміст та юридичне значення.
Відповідальність за заподіяння шкоди як цивільно-правовий обов'язок входить до змісту деліктного зобов'язання, підставою виникнення якого відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України 2003р. є заподіяння шкоди. Термін "заподіяння шкоди" в даному випадку означає юридичний факт - правопорушення, що в сфері цивільно-правової недоговірної відповідальності також називають деліктом. А значить, підставою відповідальності є факт заподіяння шкоди - делікт. Проте, для того, щоб така дія потягла за собою покладення юридичної відповідальності, необхідним є наявність певних умов. Традиційно загальними умовами цивільно-правової відповідальності є шкода, протиправна поведінка (протиправність), причинний зв'язок між останніми та вина заподіювача.
В літературі названі умови іноді розглядаються в іншому аспекті. Так, М.М. Агарков вважає шкоду, протиправність, причинний зв'язок та вину юридичними фактами, що є елементами фактичного складу ?5, с. 141?. Існує також думка, що умови цивільно-правової відповідальності та елементи юридичного факту - тотожні поняття ?93, с. 57; 8, с. 188?. При цьому, відповідно, без наявності будь-якого з необхідних елементів факт заподіяння шкоди не може стати підставою цивільно-правової відповідальності. Система названих суб'єктивних та об'єктивних елементів отримала назву в літературі "склад цивільного правопорушення". Практичного значення даний термін в цивілістиці немає. Цивільне законодавство його не знає. Однак воно стало традиційним в літературі, часто застосовується при розкритті змісту загального та спеціального деліктів. Нам здається, що відмова від нього збіднила б понятійний апарат цивільно-правової науки. Ми під терміном "склад цивільного правопорушення" будемо розуміти систему (зміст) цивільного правопорушення, що має значення для кваліфікації делікту та покладення відповідальності за заподіяння шкоди.
Існують різні підходи з приводу дослідження змісту (складу) цивільного правопорушення. Спірні питання виникають щодо того, чи є склад правопорушення не лише загальною, але і єдиною підставою деліктної відповідальності, та які елементи цього складу необхідні для виникнення відповідальності.
На думку одних авторів, склад цивільного правопорушення є не лише головною, але і єдиною підставою відповідальності, а в тих випадках, коли немає повного складу правопорушення, не можна говорити і про відповідальність заподіювача шкоди. Зокрема, С.С. Алексеєв вважає, що при відсутності закінченого складу злочину особа не може бути притягнута до цивільної відповідальності ?9, с. 48?. Проте, більшість авторів дотримуються думки, що склад правопорушення, який тягне за собою цивільну відповідальність при заподіянні шкоди, може бути як повним, так і укороченим.
Результатом зазначених розбіжностей у поглядах на підстави цивільно-правової відповідальності стала дискусія про те, на чому базується відповідальність за заподіяння шкоди згідно чинного законодавства і чи можливо вважати відповідальністю покладення обов'язку відшкодувати шкоду, якщо її заподіяння не є результатом винної поведінки правопорушника. Виникло декілька різних теорій. Найбільш поширеною серед них є "теорія вини з винятком" або теорія "стимулювання". Відповідно до неї відповідальність за заподіяння шкоди настає, за загальним правилом, за вину, а у випадках, передбачених законом (як виняток) - незалежно від вини. В цих випадках відповідальність встановлена з метою стимулювання "підвищеної пильності" ?2, с. 337?, "особливої обачності" ?153, с. 521? тощо. На противагу цій теорії виноситься основний аргумент, що при відсутності вини не можна говорити про виховну роль права та стимулювання конкретної поведінки особи. Проте Б.С. Антимонов дотримується іншої думки, що "стимулювати, спонукати до діяльності можна і не звинувачуючи" ?11, с. 43?.
Близька за змістом до вищевикладеної позиції теорія "двох підстав". Спираючись на положення закону та широке розповсюдження випадків заподіяння шкоди джерелами підвищеної небезпеки, стосовно яких і встановлена відповідальність незалежно від вини, автор цієї теорії К.К. Яічков зазначав, що відповідальність можлива як за вину, так і без вини. Ці обидві умови відповідальності відображені в законі. Тому немає ніяких підстав стверджувати, що вина як одна з цих умов - головна визначальна, вихідна порівняно з іншою - заподіянням ?218, с. 170?.
При всіх відмінностях, що існують в обґрунтуванні відповідальності при невинному (випадковому) заподіянні шкоди, загальним для цих теорій є вихідне положення авторів, що відповідальність може наступати не лише за вину, але і без вини.
Теорію вини та ризику першими намагалися обґрунтувати А. Гусаков та І. Лібба. "Стаття 404 ЦК (ЦК УРСР 1922р.), - зазначав А. Гусаков, - мотивує виняткову відповідальність залізниць тим, що "діяльність їх пов'язана з підвищеною небезпекою". Звісно, не можна стверджувати, що в наведених словах міститься expressis verbis (цілком зрозуміло - авт.) посилання на професійний ризик; не підлягає, проте, сумніву, що де є джерело підвищеної небезпеки, там повинен існувати і той ризик, який називається професійним" ?99, с. 4?.
Учень і послідовник Гусакова І. Лібба стверджував: "Лише поняття "професійний ризик" спроможне обґрунтувати відповідальність зал