РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ І
ВИКОРИСТАНИХ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
60 хворих на ГХ II стадії (за класифікацією ВООЗ і Українського наукового товариства кардіологів), 36 жінок і 24 чоловіка у віці від 40 до 65, в середньому 55,3±3,4 роки, з давністю захворювання в середньому 13,2±2,8 роки склали контрольну групу.
125 хворих на ГХ ІІ стадії із супутнім ОА колінних суглобів, 70 жінок і 55 чоловіків у віці від 42 до 64 років, у середньому 56,9±4,1 роки, з давністю захворювання в середньому 12,5±2,9 років склали основну групу. У 71 хворого був уражений один, у 44 - два колінних суглоби. У хворих крім гонартрозу спостерігався остеохондроз. Давність ОА склала 5-20 років, у середньому 11,3±3,8 роки.
Хворі обох обстежених груп не відрізнялися (p>0,7) за статтю, віком (середній вік практично однаковий в обох групах), давністю АГ і наявністю гіпертрофії міокарда ЛШ.
Усі пацієнти проходили стандартне загальноклінічне обстеження, що включає фізикальне обстеження, збирання анамнезу, і проведення інструментальних і лабораторних досліджень. Самопочуття (скарги на головний біль, запаморочення, біль у серці, задишку, загальну слабкість, нездужання, нудоту) оцінювали в балах: 0 - симптом відсутній, 1 - виражений слабко, 2 - виражений помірно, 3 - виражений значно.
Для виключення ренопаренхиматозної гіпертензії вивчали анамнез, об'єктивні дані, стан серцево-судинної системи і нирок, що включав фільтраційну (проба Реберга), концентраційну (проба Зимницького) функцію, ультразвукове дослідження нирок і повторні аналізи сечі. Усім хворим проводили дослідження очного дна. Наявність і ступінь гіпертрофії ЛШ і змін судин очного дна послужило критерієм постановки стадії захворювання.
Усі хворі основної групи були розподілені на дві підгрупи. У 94 хворих на тлі терапії диклофенаком натрію не спостерігалося змін показників ДМАТ, тому ми визначили їх як простагландиннезалежних (ПГНЗ), а в 31 хворого (24,2%) відмічене достовірне погіршення показників ДМАТ, тому вони віднесені в групу хворих із простагландинзалежністю (ПГЗ).
Вхідне обстеження проводили після 3-денної перерви в терапії АГ. Хворі одержували стандартну дієту № 10 за М. І. Певзнером, з якою в організм протягом доби поступає близько 90 ммоль натрію. Рекомендували помірне обмеження споживання кухонної солі - 5-6 мг на добу.
Повторні обстеження проводились неодноразово за час перебування пацієнтів у стаціонарі й амбулаторно з метою підбору і корекції призначеного лікування. Ефекти досліджуваних препаратів оцінювалися на тлі курсового прийому.
Обстеження проводили до і після 14-денного прийому еналаприлу (ренітек, "MSD", США) у добовій дозі 20-40 мг, а потім 10-денного прийому 50 мг диклофенаку натрію (диклоберл "Berlin Chemie, Menarini-Group") 2 рази на день, або після 10-денного прийому 100 мг німесуліду (німесил, "Berlin Chemie, Menarini-Group") 2 рази на день на тлі лікування еналаприлом, а в пацієнтів із ПГЗ і на тлі 10 денного лікування комбінацією еналаприлу з лозартаном (козаар, "MSD", США) в дозі 50 мг 1 раз на добу.
2.2. Основні методи клінічного дослідження
2.2.1. Вираженість суглобового синдрому оцінювали за наступними показниками: біль, припухлість, біль при пальпації, зміна шкіри над суглобом, деформація, крепітація. Інтенсивність болю визначали зі слів хворого і виражали больовим індексом у балах: 0 балів - немає болю; 1 бал - незначний біль при рухах; 2 бали - помірний біль; 3 бали - різкий біль, а також за візуально-аналоговою шкалою (ВАШ) у мм. Біль при пальпації визначали натисненням на суглоб великим і вказівним пальцями і виражали величиною суглобового індексу: 0 - суглоб не чуттєвий при натисненні; 1 бал - слабка болючість; 2 бали - помірна; 3 бали - різка болючість. Припухлість, що може бути обумовлена як змінами періартритичних тканин, так і ексудацією, визначали за характером змін контурів суглобів, порівнюючи між собою симетричні суглоби. Набряклість суглобів оцінювали запальним індексом у балах: 0 - відсутність ексудації і збільшення об'єм суглоба; 1 бал - незначна ексудація, збільшення об'єму суглоба на 1-2 см; 2 бали - помірна ексудація, збільшення обсягу суглоба на 2-4 см; 3 бали - різка ексудація, збільшення об'єму суглоба на 4 см і більше. Вимірювання обмеження амплітуди рухів у суглобах проводили гоніометром за нейтрально-нульовим методом й оцінювали в балах: 0 - відсутність обмеження амплітуди рухів; 1 бал - мінімальне обмеження рухів (5-150); 2 бали - помірне обмеження рухів (16-300); 3 бали - значне обмеження рухливості суглобів (більше 300). Наявність або відсутність реактивного синовіту діагностували за об'єктивними і суб'єктивними ознаками: припухлість суглоба; підвищення температури на ділянці суглоба; біль при пальпації за ходом суглобової щілини; наявністю внутрішньосуглобового ексудата; ШОЕ більше 12 мм/г; лейкоцитоз більше 9Х109/л; поява болю в суглобі постійного характеру при звичайному навантаженні наприкінці дня, що зберігається й у першій половині ночі; обмеження активних і пасивних рухів.
2.2.2. АТ визначали сфігмоманометричним методом. Фіксували середні значення систолічного і діастолічного АТ з двох вимірів, що проводили на правій руці в стані спокою в позиції хворого сидячи. Використовували рекомендації з стандартизації вимірювання АТ.
2.2.3. Добовий ритм АТ вивчали за допомогою апарата "Кардиотехника-4000 АД" ("Инкарт", Росія). Відомо, що показники ДМАТ більш повно й адекватно характеризують АГ, ніж офісні виміри [40, 53, 66]. Апарат "Кардиотехника-4000 АД" дозволяв реєструвати рівні АТ через задані інтервали часу - кожні 15 хв під час пильнування (з 7 до 23 г) і кожні 30 хв під час сну ( з 23 до 7 г). Аналіз отриманих моніторограм і таблиць динаміки АТ проводився автоматично реєструючою системою з наступною ручною корекцією основних положень і зауважень. У добовому профілі АТ розраховували наступні показники