РОЗДІЛ II
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна характеристика хворих
Відповідно до поставленої у виконаній роботі мети, були обстежені пацієнти з урогенітальною хламідійною інфекцією, що мешкають в екологічно несприятливому промисловому регіоні (у Донецькій області рівень забруднення в цих населених пунктах коливався від 10,4 до 44,1 балів). Для порівняння спостерігалися хворі на урогенітальний хламідіоз, що мешкають в екологічно сприятливому регіоні, в основному в сільській місцевості (у Донецькій області забрудненість в цих місцях складала від 2,7 до 6,8 балів).
Усього під спостереженням знаходилося 268 осіб (чоловіків - 122, жінок - 146) у віці від 16 до 51 року, що мали масу тіла від 61 до 88 кг, з тривалістю захворювання від 1 місяця до 8 років, з котрих в екологічно сприятливому регіоні мешкали 122 (чоловіків - 54, жінок - 68), а в несприятливому промисловому - 146 (чоловіків - 68, жінок - 78).
Усім хворим виконувався клінічний аналіз крові, сечі, досліджувалася кров на реакцію Васермана; робилося триразове мікроскопічне дослідження мазків зі слизової оболонки сечовипускного, цервікального каналу і вагіни (після провокації), засів виділень уретри і каналу шийки матки на рідке уреаплазмене середовище, що виробляється в УНДІДВ, зшкрібки епітелію слизової оболонки сечовипускного, цервікального каналу.
Діагноз хламідіозу ґрунтувався на скаргах пацієнтів, даних анамнезу, клінічних проявах і підтверджувався виявленням хламідійних включень у зшкрібку епітеліальних клітин уретри і цервікального каналу після забарвлення за методом Романовського-Гімзи або виявленням хламідійного антигену імуноферментним аналізом.
У обстежених пацієнтів перебіг захворювання розрізнявся за тривалістю, виразністю клінічних проявів внаслідок розходжень у стані імунологічної реактивності, неспецифічної резистентності і екологічних умов проживання. У зв'язку з цим для адекватної оцінки клінічного плину захворювання, імунного статусу хворих і впливу на організм різних екологічних умов проживання були виділені такі групи пацієнтів:
1-у групу склали 110 хворих у віці від 16 до 49 років з масою тіла 61-82 кг: чоловіків - 51 (46%), жінок - 59 (54%), з яких в екологічно несприятливому регіоні мешкало 67 обстежених (чоловіків - 30, жінок - 37), а в сприятливому - 43 (чоловіків - 21, жінок - 22). Як антибактеріальний препарат їм був призначений рулід (рокситроміцин), виробництва "Хехст Меріон Руссель, Франція", який крім сильних протихламідійних має імуномодулюючі властивості, добре проникає всередину клітини, підвищує хемотаксис макрофагів, що сприяє збільшенню його концентрації у клітинах вогнища запалення, а також не викликає колонізаційної стійкості мікроорганізмів [74, 135]. Він приймався усередину перед прийомом їжі згідно з їх масою тіла по 150 мг 2 рази на день протягом 15 діб, на курс 4500 мг. Як імуностимулятор був призначений тимоген виробництва "Биомед", Росія. Цей препарат тимусу не є новим, проте він успішно використовується в терапії урогенітального хламідіозу і добре переноситься хворими. До того ж ціна його невелика (особливо у порівнянні з новими препаратами цієї групи). Це не вимагає зайвих витрат, заощаджує кошти, що є важливим в наш час. Тимоген призначався в/м щ/д по 1 мл 0,01% розчину протягом 10 діб.
У цій групі була виділена підгрупа в кількості 26 пацієнтів, що мешкали в екологічно несприятливому регіоні у віці від 25 до 42 років з масою тіла 65-80 кг (чоловіків - 12, жінок - 14), які страждали на хронічно-персистуючий урогенітальний хламідіоз, у минулому були кількаразові безуспішні спроби лікування, при обстеженні виявлені різні ускладнення (залучення в запальний процес внутрішніх статевих органів, залозистого апарату уретри і т.д.) на фоні вираженого імунодефіцитного стану. Цим хворим рулід протягом перших п'яти днів призначався в ударному дозуванні по 300 мг 2 рази на добу, потім переходили на підтримуюче по 150 мг 2 рази на добу ще 10 днів, на курс 6000 мг. Імунотропні препарати цим пацієнтам призначалися протягом 15 днів. Загальна тривалість антибіотикотерапії складала 15 діб.
2-у групу утворили 87 хворих у віці від 18 до 51 року з масою тіла 65-88 кг: чоловіків - 39 (45%), жінок - 48 (55%), з яких в екологічно несприятливому регіоні мешкало 43 (чоловіків - 21, жінок - 22), а в сприятливому - 44 (чоловіків - 18, жінок - 26). Пацієнтам цієї групи призначався доксициклін (виробництва Борщагівський ХФЗ) усередину по 100 мг 3 рази на день після прийому їжі протягом 15 діб, курсова доза - 4500 мг. Тимоген ("Биомед", Росія) призначався в/м щ/д по 1 мл 0,01% розчину протягом 10 діб. Загальна тривалість антибіотикотерапії була як і в 1-й групі - 15 днів.
3-я група 71 хворий у віці від 19 до 49 років з масою тіла 65-85 кг: чоловіків - 32 (45%), жінок - 39 (55%). В екологічно несприятливому промисловому регіоні мешкали 36 пацієнтів (чоловіків - 17, жінок - 19), в екологічно сприятливому - 35 (чоловіків - 15, жінок - 20). Група була утворена для перевірки правильності тенденції призначення ударних доз антибіотику на початку терапії урогенітального хламідіозу і збільшення курсової дози імунопротектора. Хворим був призначений усередену джозаміцин (вільпрафен), виробництва Генрих Мак Насл., Німеччина, котрий добре проникає всередину клітини і накопичується в клітинах-фагоцитах. Приймався він за рекомендаціями більшості авторів і згідно з їх масою тіла по 500 мг 3 рази на день протягом 15 днів. Тимоген ("Биомед", Росія) призначався в/м щ/д по 1 мл 0,01% розчину протягом 10 діб.
Серед хворих 3-ї групи, що мешкали в екологічно несприятливому регіоні, була виділена підгрупа в кількості 19 пацієнтів у віці від 26 до 40 років з масою тіла 68-80 кг (чоловіків - 9, жінок - 10), які страждали на хронічно-персистуючий урогенітальний хламідіоз і мали різні ускладнення захворювання (залучення в запальний процес внутрішніх статевих органів, залозистого апарату уретри і т.д.). Цим хворим вільпрафен призначався протягом перших п'яти діб в уд